Зміст:
Як Кремль убив Коновальця коробкою цукерок
То був не перший замах на лідера українських націоналістів. Протягом 1920-х років агенти Москви здійснили декілька невдалих спроб вкоротити йому віку.
1933-го Луб’янка змінила тактику – вирішили закинути в середовище ОУН свою людину. Спецоперацію під кодовою назвою “Ставка” схвалили в Кремлі. А там нічого не постановляли без згоди Йосипа Сталіна.
Фальшивий Хом’як
Для “оперативної комбінації” підшукали відповідну людину – Василя Лебедя, особисто знайомого з Коновальцем.
Вони затоваришували в 1915-1918 роках у таборі для військовополонених. Відтак разом воювали в Армії УНР.
За деякими даними, Лебідь навіть був заступником Коновальця, обраного командиром Куреня Січових Стрільців.
Після поразки Визвольних змагань їхні шляхи розійшлися: Коновалець опинився в еміграції, а Лебідь залишився в Україні. 1921 або 1922 року його завербували чекісти.
На початку серпня 1933-го Луб’янка влаштувала Лебедеві “втечу” з Радянського Союзу до Бельгії.
Він зустрівся з лідером ОУН. Розповів, що нібито керує націоналістичним підпіллям в Україні, готує повалення радянського ладу.
З початком арештів влаштувався за фальшивими документами на прізвище Хом’як вантажником на корабель, який мав зупинитися в бельгійському порту.
Провідник повірив колишньому товаришу по службі.
Євген Коновалець був одним з командирів Січових стрільців, а пізніше став першим керівником ОУН
Лебідь провів у колі керівників ОУН понад рік.
Повідомив у Москву, що Коновалець відрядив до Сполучених Штатів п’ятьох людей із завданням вбити радянського наркома іноземних справ Максима Литвинова.
Нарком вів переговори про встановлення дипломатичних стосунків між СРСР та США.
П’ятірку атентатників арештували, замах не відбувся.
У жовтні 1934-го Лебідь повернувся до СРСР. Начебто для продовження підпільної роботи.
Бажання помститися
Не могло бути мови, щоб під час наступної зустрічі Лебідь спробував застрелити Коновальця.
По-перше, його завжди супроводжував помічник Ярослав Барановський, безмежно віддана провідникові людина. Залишитися сам-на-сам з Коновальцем було практично неможливо.
По-друге, Кремль хотів так прибрати голову Проводу ОУН, щоб не була помітною “рука Москви”.
Отже, знадобилася людина, яка, контактуючи з Коновальцем тривалий час, могла би здійснити замах, не очікуваний оунівцями.
Так у спецоперації “Ставка” з’явився Павло Судоплатов, старший інспектор управління кадрами ОГПУ. Уродженець Мелітополя, він до 1933 року мешкав в Україні. І вільно володів українською мовою.
Був ще один нюанс, чому зупинилися саме на цій кандидатурі – він мріяв помститися за старшого брата-червоноармійця, який загинув під час Громадянської війни біля Житомира в бою з кавалерійським загоном Коновальця.
Судоплатова призначили до Іноземного відділу ОГПУ. Далі – 8-місячний вишкіл: інтенсивно вивчав німецьку, оволодів прийомами рукопашного бою, опанував володіння зброєю.
“Ми удвох блукали містом”
В червні 1935-го Судоплатов разом з Лебедем виїхав до Фінляндії як нібито його небіж. Мав виготовлені Луб’янкою документи на ім’я Павла Грищенка.
Лебідь зустрівся з Кіндратом Полуведьком, представником ОУН у Фінляндії (і – цього Лебідь не знав – теж агентом Луб’янки). Відрекомендував племінника як комсомольця, розчарованого в радянській владі.
Полуведько зв’язався з Коновальцем. За два місяці до Гельсінки прибули зв’язкові від провідника. Невдовзі Судоплатов зустрівся з лідером ОУН у Берліні.
Коновалець виявив неабиякий інтерес до прибульця з України. “Розпитував мене про все з великою пристрастю”, – згадував “племінник”.
Автор фото, Станіслав Цалик
Готель “Атланта”, в ресторані якого на першому поверсі більшовицький агент подарував Є. Коновальцеві смертельну “коробку цукерок”
Але особливу довіру агент Москви здобув, переказавши голові Проводу одну розмову. Мовляв, молоді оунівці говорили між собою, що Коновалець занадто старий, щоб керувати організацією – його можна використовувати лише як декоративну постать.
“Коли я розповів про це Коновальцеві, його обличчя зблідло”, – зауважив Судоплатов.
Після цього провідник наблизив молодика до себе: “Коновалець взяв мене під свою опіку і часто-густо відвідував: ми удвох блукали містом. Одного разу він навіть повів мене на спектакль у Берлінську оперу”.
І ще: “Коновалець прив’язався до мене і навіть запропонував, щоб я супроводжував його в інспекційній поїздці до Парижа й Відня з метою перевірки стану справ в українських емігрантських колах, що підтримували його”.
Порада Сталіна
Що ж, контакт з Коновальцем встановлено.
Судоплатов повертається до СРСР. У Москві звітує перед наркомом внутрішніх справ Миколою Єжовим. Той повіз агента до Сталіна. Судоплатов описав ситуацію в ОУН, її плани, боротьбу за владу всередині організації, джерела фінансування.
Автор фото, Станіслав Цалик
Готель “Централь”, до якого прямував Є. Коновалець з “коробкою цукерок”. Він замешкав там за фальшивим чехословацьким паспортом на ім’я Йозефа Новака
Під час наступної зустрічі Сталін сказав прямо:
– Наша мета – обезголовити рух українського фашизму напередодні війни і змусити цих бандитів знищувати один одного в боротьбі за владу.
Це означало: “ліквідувати” Коновальця.
– А які смаки, слабкості і захоплення Коновальця? – поцікавився господар Кремля.
– Він обожнює шоколадні цукерки, – відповів Судоплатов. Пояснив: скрізь, де вони були разом, він насамперед купував шикарну коробку цукерок.
– Спробуйте скористатися цим, – порадив Сталін.
Дві сторонні особи
На початку лютого 1938-го порт Мурманська залишив морський вантажний пароплав “Шилка”.
У кількамісячне плавання, крім команди, відправилися також дві сторонні особи, щодо яких капітана суворо попередили: виконувати всі їхні вимоги.
Першим був Павло Судоплатов, записаний під іншим прізвищем як радист корабля.
Автор фото, Станіслав Цалик
Вантажний пароплав “Шилка” (до 1935 року – голландський пароплав Alblasserdam), на якому вбивця під виглядом радиста прибув до Роттердама
Другим – Олександр Тімашков, нібито комірник, а насправді фахівець відділу оперативно-технічних засобів НКВС.
Він розробив “презент” для Коновальця – вибуховий пристрій, що виглядає як коробка цукерок, оформлена в українському стилі.
Квітень. Норвезький порт Берген. Судоплатов телефоном домовляється з Коновальцем про зустріч у Роттердамі 23 травня.
Біля кінотеатру “Люм’єр”
Роттердам, найбільший порт Європи. Тімашков заряджає “коробку цукерок”, Судоплатов кладе її вертикально у внутрішню кишеню піджака. Вибух відбудеться за півгодини після зміни її положення на горизонтальне.
Рівно о 12-й годині, як умовилися, більшовицький агент зайшов до ресторації готелю “Атланта”. Підсів до столика, за яким сидів Коновалець.
Після короткої розмови – не більше 5 хвилин – вирішили зустрітися того дня о 17-й для тривалої розмови.
Судоплатов, прощаючись, презентував коробку шоколадних цукерок з України – поклав її на стіл.
Хвилин за десять, допивши херес, Коновалець взяв цукерки і вийшов з ресторану. Попрямував до готелю “Централь”, де винаймав кімнату №104, але затримався біля кінотеатру “Люм’єр”, роздивляючись афішу нового фільму.
Автор фото, Станіслав Цалик
Місце вибуху біля кінотеатру “Люм’єр”. Червоним позначена афіша фільму – останнє, що бачив у житті Євген Коновалець
В цей момент стався вибух, який було чути на кілька кілометрів…
“Москва знала, – пояснила атентат газета “Свобода” (Ужгород), – що його військово-організаційний хист, авторитет його імені серед українських народних мас може трагічно відбитися на Совєтах, і що весь український народ із Євгеном Коновальцем у будучому воєнному конфлікті стане на сторону тих, що воюватимуть проти Москви”.
Вбивцю не знайшли
Коли поліція почала трусити радянські кораблі в порту Роттердама – слідчі дізналися, що загиблий зустрічався з якимсь радистом з радянського судна, – “Шилка” давно вже була у відкритому морі. А Судоплатов за фальшивим чехословацьким паспортом дістався до Парижа.
Голову Проводу ОУН ховали пополудні 28 травня на місцевому кладовищі Кросвейк.
В останню путь його провели дружина Ольга, кілька колег-оунівців та консул Литви Петер Пенн (небіжчик мав литовське громадянство).
Присутні на похороні говорили, що ця могила – тимчасова. Коли Україна здобуде незалежність, Коновальця неодмінно перепоховають на Батьківщині.
Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.
Історія вагнерівця Нужина, якого на відео забили кувалдою
У ніч проти 13 листопада у соцмережах з’явилося відео, на якому чоловіка, що повернувся з українського полону, забивають кувалдою. Цим чоловіком був Євген Нужин – колишній в’язень, що сидів за вбивство й був завербований ПВК “Вагнера” для війни в Україні.
Потрапивши в полон, він казав, що здався добровільно, бо хоче воювати на боці України, але потрапив під обмін. ВВС розповідає його історію.
“Молот відплати”
У серпні 2022 року брати Ілля й Микита Нужини разом з близькими зателефонували своєму батьку, Євгену. Такі дзвінки були в родині Нужиних звичною справою – Євген Нужин з початку нульових відбував термін у колонії після вироку за вбивство. На побачення до нього їздила дружина Ольга, а діти, онуки та інші родичі зазвичай спілкувалися з ним через відеозв’язок.
Того дня Євген видався близьким наляканим і розгубленим, згадує його невістка Анастасія. Він розповів, що до виправної колонії у Скопині в Рязанській області, де він відбував покарання, приїздив Євген Пригожин. Пригожин, засновник ПВК “Вагнера”, з кінця весни вербував російських в’язнів для участі у війні з Україною. Саме тому він і приїхав до Рязанської області.
Фотографія Євгена Нужина, зроблена в місцях позбавлення волі
“Він [Євген] чомусь сказав, що піде [на війну]. Усі родичі були проти, – розповідає Анастасія Нужина. – А він казав: ні, все одно піду. Його дружина плакала, відмовляла його, просила, щоб він нічого не підписував”.
Причини свого вчинку Євген родині чітко не пояснив. Тоді його сини ще не знали, що це їхня остання розмова з батьком.
Наступного разу про його долю близькі дізналися зі ЗМІ – з’ясувалося, що Нужин потрапив у полон. Він дав українським журналістам кілька інтерв’ю, у яких розповідав, що здався в полон добровільно і хотів би воювати на боці України.
А в ніч проти 13 листопада у телеграм-каналі Grey Zone, який пов’язують із ПВК “Вагнер”, з’явилося відео із заголовком “Молот відплати”. Відео починається з уривків інтерв’ю Нужина, де він каже, що добровільно здався у полон, щоб воювати на боці України. Потім у кадрі з’являється сам Євген, що лежить на боці. Йому в обличчя б’є яскраве світло, а голова скотчем примотана до каменю.
“Я, Нужин Євген Анатолійович, 1967 року народження, пішов на фронт, щоб перейти на бік України, воювати проти росіян. 4 вересня реалізував свій план переходу на бік України. 11 листопада 22-го року перебував на вулиці Києва, де отримав удар по голові, внаслідок чого знепритомнів, прокинувся у цьому підвалі, де мені повідомили, що судитимуть”, – каже чоловік на відео. Після цього людина за кадром б’є Нужина кувалдою по щелепі.
У відкритому доступі є дві версії відео – на одній його останні секунди розмиті, на іншій – ні. У підписі до відео Нужина називають зрадником, який “отримав традиційне вагнерівське покарання”. Правдивість того, що сталося на відео, ніхто не підтвердив.
Близькі Нужина дізнались про відео з соцмереж. Його дружина Ольга додивитись відео до кінця не змогла досі – вона постійно плаче і не вірить у те, що сталося з її чоловіком.
“Могли вбити мене. Вбив я”
Євген Нужин народився у Казахстані, але ще дитиною переїхав з батьками до Росії. Після строкової служби вирішив залишитись в армії, служив у внутрішніх військах у званні прапорщика, 1995 року звільнився. “Розруха, зарплату не платили”, – пояснював він в інтерв’ю українській журналістці Раміні Есхакзай. Сім’я переїхала жити до Нижньогородської області.
Наприкінці 90-х Нужина посадили. “1999 рік, самі пам’ятаєте, у Росії бандитизм. Сталась сутичка, і мені довелося стріляти. Одного вбив, а іншого поранив”, – розповів Нужин каналу Юрія Бутусова, де вийшло його перше інтерв’ю у полоні. Есхакзай він прокоментував те, що сталося так: “Могли вбити мене. Убив я”.
Суд засудив Нужина до 24 років колонії. Такий величезний термін він пояснює тим, що на нього нібито повісили “висяки”, тобто нерозкриті злочини. Нужин сидів у різних таборах, зокрема, в колонії особливого режиму на Північному Уралі, а потім спробував влаштувати втечу. З чотирьох учасників живими лишилися двоє. Нужину додали до вироку ще чотири роки – на волю він мав вийти у 2027 році.
У скопинській колонії, де сидять колишні працівники МВС, Євген жив “дуже добре”, “був в авторитеті”, згадує його невістка Анастасія. Сам він розповідав українським журналістам, що з 2009 року мав можливість користуватися планшетом і телефоном, які за хабарі можна пронести до колонії. Саме через інтернет він познайомився зі своєю другою дружиною Ольгою.
Стоп-кадр відео зі сторінки Євгена Нужина
У профілі Нужина, активного користувача “ВКонтакте”, є відеозапис його вінчання, яке, зважаючи на все, відбулося у молитовній кімнаті при виправній колонії. Нужин у темній сорочці, на Ользі – біла мереживна хустка і кардиган. Подружжя у вінцях тримає в руках свічки, за їхніми спинами – працівник колонії.
Що змусило Євгена, якому лишалося відсидіти чотири роки, піти на фронт – загадка для його близьких. Сам він, даючи інтерв’ю з полону, пояснював це тим, що хотів допомогти Україні у війні з Росією.
В інтерв’ю каналу Бутусова Нужин розповідав, що у липні 2022 року поряд із територією колонії приземлився вертоліт. Ув’язнених вишикували на плацу. До них вийшов Пригожин із зіркою Героя Росії на грудях. Він сказав, що вони можуть поїхати воювати в Україну в обмін на помилування і зарплату. Пригожин пояснив, що “батьківщина у небезпеці”, додав Нужин.
Поїхати погодилися 92 особи, серед них був і Нужин. За місяць Пригожин повернувся до колонії вдруге, і 25 серпня добровольців перевезли спочатку на базу під Ростовом, а потім на вертольотах до Луганської області.
У двох інтерв’ю після полону Нужин розповідав, що ще в колонії дивився в YouTube відео українських блогерів і дізнався про “Російський легіон” (легіон “Свобода Росії”) – підрозділ, нібито сформований з добровольців-росіян, які хочуть воювати за Україну.
“Я хотів воювати на боці українців, тому і здався в полон. І це вирішив давно, сидячи там ще. Адже не Україна напала на Росію, а Путін напав на Україну”, – пояснював Нужин Бутусову.
Автор фото, Yotube-канал Бутусов Плюс
Євген Нужин дає інтерв’ю українському журналісту
Крім того, казав Нужин, на заході України живуть його близькі – дядько і сестра. “Як можна воювати зі своїми родичами?” – додав він в інтерв’ю Раміні Есхакзай. Їй Нужин сказав, що за 22 роки при владі Володимир Путін не зробив у Росії “нічого хорошого”. Син Нужина Микита в інтерв’ю журналу “Холод” розповів, що і в особистих розмовах батько говорив близьким, що війну в Україні “розв’язав Путін, і нам немає чого там робити”.
Невістка Нужина Анастасія в розмові з ВВС припускає, що Євгена могли змусити піти на фронт погрозами: “Людина 23 роки відсиділа у в’язниці – і тут вона погодилася піти на таке? Йому лишалося сидіти чотири роки. Або його залякали, або не знаю, що там сталося”.
Профіль Нужина у “ВКонтакте” не демонструє підтримку опозиційних поглядів чи Україні. У соцмережі Нужин переважно підписувався на пабліки про життя в СРСР та групи про природу з поетичними назвами на кшталт “Лісова душа”. На своїй сторінці Нужин аж до початку літа щодня робив по кілька дописів – найчастіше викладав картинки з ностальгією за радянським побутом.
Про нинішні події Нужин писав мало. Хоча у травні, наприклад, опублікував відео з промовою польського католицького священника, який хвалив Путіна за здатність протистояти “світовому уряду” та говорив про “денацифікацію” України. А незадовго до цього – цитату про “бандерівців” і картинку з критикою депутатів, які “незрозуміло як” потрапляють до держдуми РФ.
Фото з одного з профілів Євгена Нужина
На іншій сторінці, яку Нужин не вів останні сім років, він раніше викладав листівки з імперськими прапорами, цитатами про силу “російського духу” і православ’я, хоча частіше постив фото синів і дружини з підписами на кшталт “Мої орли” або “Моє кохання”.
Пізніше координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими при головному управлінні розвідки міноборони України скаже, що Нужин “до війни був прихильником політики держави-агресора”.
У полон Нужин потрапив на початку вересня. Сам він розповідав, що після тижневої підготовки на Луганщині його у складі групи відправили до лісосмуги збирати тіла російських солдатів. 4 вересня він самостійно здався українським військовим.
“Це ваші російські проблеми”
Євген Нужин став одним з найвідоміших полонених в українському медіапросторі. Його перше інтерв’ю каналу журналіста Юрія Бутусова вийшло 15 вересня. Нужин, що сидів на ліжку в підвальному приміщенні, виглядав дуже втомленим.
В інтерв’ю він розповів не лише про обставини полону, а й про порядки у ПВК “Вагнера”. Наприклад, про те, як найманці виконують на фронті роль “гарматного м’яса”, а самих їх можуть “обнулити” – тобто вбити – за будь-яку непокору. Уривки з цієї розмови згодом вмонтують у відео вбивства чоловіка.
Сім’я Нужина дізналась, що він у полоні, з інтерв’ю і спробувала з’ясувати хоч щось про його долю. У міноборони РФ відмовляли, посилаючись на те, що він – ув’язнений. Військове відомство за ці місяці не зробило жодної офіційної заяви ні про відправлення засуджених на фронт, ні про законність такої практики. В колонії, де сидів Нужин, сказали, що нічим не можуть допомогти.
Марними виявились і дзвінки до Червоного хреста, розповідає невістка Євгена Нужина Анастасія. Щоб хоч якось зв’язатися з Нужиним, якого вона називає “татом”, вона й інші родичі почали залишати коментарі на каналі Бутусова.
“Тату, ми тебе дуже любимо і чекаємо, ми дуже хвилюємось за тебе, ти тримайся, будь ласка, з останніх сил, – йдеться в одному з них. – Ми тебе не засуджуємо, найголовніше – тримайся, ти пройшов через багато чого, ще залишилося трохи, тату”.
Це послання журналістка Раміна Есхакзай зачитала Нужину під час другого інтерв’ю з полону, яке вийшло в середині жовтня. На ньому Євген мав кращий вигляд, саму розмову записали вже не в підвалі, а у світлому затишному приміщенні.
“У вас зараз є можливість спілкуватися з рідними?” – поцікавилась у нього Есхакзай. На відео Нужин розплакався і негативно похитав головою. Наприкінці ролика він звертається до своїх синів й російських в’язнів і просить їх не йти на війну.
Під час розмови Есхакзай запитала Нужина і про те, як він бачить своє подальше життя. “Я не знаю, як воно складеться. У мене мета була одна – я сиджу тут. А так – я хотів би воювати за Україну. Хоч щось зробити проти цього Путіна і взагалі у цьому житті щось путнє”, – відповів він.
Автор фото, Youtube Раміни Эсхакзай
Після цього родичам Нужина надіслали ще одне відео за участю Євгена. 1 листопада ролик передали через Бутусова – на ньому колишній в’язень, одягнений у спортивний костюм, обіцяє, що “все буде добре”, і передає вітання рідним.
Як саме Нужин опинився у підвалі, де відбулася страта, незрозуміло. Українська влада, зокрема президент Володимир Зеленський, від початку вторгнення неодноразово закликали російських військових здаватися в полон. Для цього в Україні працює гаряча лінія “Хочу жити” – офіційні особи запевняли, що тих, хто добровільно складе зброю, не видаватимуть Росії без їхнього бажання.
За останні дні українська влада і журналісти висловили відразу кілька версій того, чому Нужина передали російській стороні. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими 15 листопада заявив, що Нужина не було в списках тих, хто “добровільно здався в полон”.
“Нужин відбував покарання за тяжкий злочин у колонії МВС Росії. Щоб вийти з в’язниці, він погодився вступити до лав найманців для участі у війні Росії проти України, перебував на території країни у складі найжорстокішої приватної військової компанії “Вагнер”, а також до війни був прихильником політики держави-агресора”, – йшлося у заяві штабу, що працює при головному управлінні розвідки міністерства оборони України.
Відомство запевнило, що “жодного російського військовополоненого, який добровільно здався в полон, не обміняли і не повернуть державі-агресору без його згоди”, а також пообіцяло поводитись з російськими військовополоненими згідно з Женевськими конвенціями.
Як підпадав під них Нужин – запитання непросте, адже на фронт він потрапив не у складі регулярних частин, а як завербований в’язень. За конвенцією, у разі сумнівів вирішувати питання щодо статусу полоненого має суд.
Офіційно факт обміну Нужина відомство не визнало. 11 листопада за два дні до появи відео вбивства керівник офісу президента України Андрій Єрмак повідомив про новий обмін полоненими з Росією. Україні тоді передали 45 військовослужбовців. Міноборони Росії офіційно факт обміну не підтвердило, але прокремлівська блогерка Анастасія Кашеварова тоді стверджувала, що обмін відбувся через ПВК “Вагнера”, яка нібито має “свій обмінний фонд”.
Автор фото, Security Service of Ukraine/Handout/Anadolu Age
Один з обмінів полоненими між Україною і Росією 29 жовтня 2022 року
Співрозмовник ВВС у Києві, який раніше брав участь в організації обмінів полоненими і знає, як це відбувається зараз, розповів, що ГУР України (управління розвідки міноборони) виходить на переговори по трьох лініях – з російським генштабом, керівництвом самопроголошеної “ДНР” і з “пригожинськими”, якщо йдеться про полонених чи тіла загиблих на бахмутському напрямку.
У випадку з Нужиним, каже джерело ВВС, домовлялися нібито саме з представниками ПВК, і за колишнього в’язня РФ запропонувала “дуже гарні умови”.
Скільки саме українських військовослужбовців повернули з полону в обмін на Нужина, співрозмовник ВВС точно не знає, але пояснює, що для України першочерговим завданням є повернення своїх полонених, а “що росіяни робитимуть з росіянином – це ваші російські проблеми”.
Він розповідає, що одного разу Пригожину вдалося через такі переговори повернути п’ятьох своїх полонених бійців в обмін на тіла загиблих українських військовослужбовців.
Ексдепутат держдуми РФ Ілля Пономарьов, який переїхав в Україну, стверджував, що Нужина повернули до Росії нібито як агента після того, як він провалив перевірку на поліграфі перед вступом до легіону “Свобода Росії”. При цьому пресслужба “легіону” заявила, що “Нужин не подавався до легіону”. Про склад, кількість людей та реальну участь у бойових діях “Свободи Росії” перевірених відомостей немає.
Український журналіст Володимир Золкін, який записує інтерв’ю з російськими військовополоненими, розповідав, що Нужин не був учасником державної програми “Хочу жити”.
“Євген – чудовий приклад чудового актора, – писала у своєму телеграмі Раміна Есхакзай, яка інтерв’ювала колишнього в’язня. – Єдине позитивне в цій ситуації те, що в’язень, хоч і забрав життя людей, але завдяки обміну зараз на волі (не скажу скільки, але більш як 20) наших хлопців”.
Ведуча звертала увагу і на коментар сина Нужина Іллі, який у розмові з російським виданням “Осторожно новости” вживав принизливі расистські слова “укросвині” й “хохли”, критикуючи Київ за можливу передачу батька ПВК “Вагнера”.
Сім’ю Нужина коментарі ведучої засмутили. “Вона брала у нього інтерв’ю, посміхалася йому в обличчя, заробила на ньому грошей, а потім каже: ну і що, що він здох”, – скаржиться Анастасія Нужина.
Радник офісу Зеленського Олексій Арестович сказав, що не знає, “добровільно чи ні” Нужин пішов на обмін. Але припустив, що російська сторона могла вдатися до шантажу: “Можливо, вони запитали так: або віддаєте нам цього чоловіка, або ми стратимо 20 українських полонених”.
Арестович припустив, що Нужина могли вбити для “інфокартинки”, побічно “штовхнувши” Україну: “Мовляв, ми такі погані, що віддали”. “У Росії склалася така ситуація, що вони взагалі можуть вбити будь-якого полоненого, якого ми віддамо. І сказати, що так буде з кожним, хто потрапить у полон. Ми несемо за це відповідальність? Ні! Вони можуть 10 полонених убити, 200, 2000. Ми не відповідаємо за те, що відбувається на території РФ”, – підкреслив Арестович.
Першим українським чиновником, який відкрито визнав, що Нужина дійсно обміняли, став радник керівника офісу президента України Михайло Подоляк.
“Там абсолютно прозора ситуація. По-перше, він був захоплений у полон ЗСУ. По-друге, у полоні він говорив багато про що, свідчення давав. Після цього він підписав добровільно згоду на обмін і був обміняний”, – сказав Подоляк російському телеканалу “Дождь” 15 листопада.
При цьому ще напередодні джерело ВВС в координаційному штабі переконувало, що Нужин не брав участі в “офіційному обміні”.
За його словами, до видачі полоненого Росії нібито причетна його родина. Хто саме з рідних Нужина і як вплинув на його звільнення, співрозмовник уточнювати відмовився.
Представники ГУР не відповіли на офіційний запит ВВС.
Родина Нужина у те, що він міг добровільно піти на обмін, не вірить.
“Як він міг щось підписати, якщо він забагато наговорив, коли в нього в Україні брали інтерв’ю”, – дивується невістка Нужина Анастасія. Її чоловік Микита, син Євгена, сказав ВВС, що рідні не хотіли його обміну, оскільки “заздалегідь знали”, що з ним буде в Росії.
“Ми просто були шоковані, коли побачили відео страти. Як можна обміняти людину, якщо Зеленський говорить, що вони гарантують полоненим повну безпеку? Він хотів залишитись в Україні. Його обміняли, знаючи про те, що з ним буде, це взагалі як? Що сталося – незрозуміло, але така жорстокість людей – це просто жах”, – каже Анастасія.
Дівчина переконана, що відео зі стратою виклали у соцмережі для того, щоб “усі боялися здаватися українцям”.
Як Нужин опинився в руках людей, які стратили його, незрозуміло. ВВС надіслала запит, про те, що сталося з ним, до міністерства оборони Росії, але відповіді на момент публікації не отримала.
“Спочатку в Сирії бошки ріжуть, потім своїх кувалдою *** [б’ють]”
Декілька співрозмовників ВВС, близьких до ПВК “Вагнера” (просять не називати свої імена з міркувань безпеки), розповідають, що знають щонайменше про три такі страти.
У публічний простір це не виходило, і ВВС не вдалося знайти цьому підтвердження.
Усі співрозмовники ВВС, подивившись відео з Нужиним, погоджуються, що воно радше грає проти Пригожина й іміджу створеної ним ПВК “Вагнера” – “своїх не кидаємо”. Публічна кара, яку широко транслюють в інформаційному полі, не лягає в цей образ.
Співрозмовники ВВС вважають, що охочих приєднатись до “Вагнера” після такого відео буде менше, хоча це ПВК славиться своїм гарним забезпеченням і ефективністю.
Вони називають це сильним репутаційним ударом для Пригожина, і, хоча відео поширив один з пов’язаних з ним телеграм-каналів, запевняють, що всередині ПВК це викликало конфлікт і сумніви в гарантіях, які пропонують найманцям.
Інший колишній боєць ПВК “Вагнера” не вірить, що Пригожин влаштував би обмін і віддав би українських військових, щоб забрати й стратити Нужина: “Обмінний фонд стане в пригоді, щоб пацанів витягувати, ніхто не витрачатиме його на нікому не потрібного в’язня-втікача”.
Ще один співрозмовник ВВС, який давно воює у ПВК, не пов’язаній із Пригожиним, каже, що відео з Нужиним переконало його в тому, що він зробив правильний вибір: “Усі хочуть до “вагнерів”, у них топ-зброя, спорядження – хороше, люди – досвідчені. Я не хотів, тому що спочатку вони в Сирії бошки ріжуть, а потім свого кувалдою *** [б’ють]. Погань він, можна було розстріляти, але так – це дикість”.
Він говорить про відеоролик, який потрапив у мережу в 2017 році – на ньому люди із закритими обличчями під пісню зі словами “знімаю з плечей важкий автомат, стріляю в сина, потім стріляю в матір” забивають кувалдою чоловіка в цивільному, що лежить на землі.
У 2019 році до рук “Новой газеты” потрапив повний запис – після побиття кувалдою чоловіку відрізають ножем голову, відрубують руки саперною лопаткою, підвішують головою донизу і спалюють під веселі коментарі.
Убитим виявився Хаммаді Таха Аль-Бута – дезертир сирійських урядових збройних сил. Один з учасників вбивства після слів товариша “та нехай з обличчями”, “все одно це відео нікуди не піде”, опускає з обличчя хустку. “Новая газета” ідентифікувала й документально підтвердила, що він найманець і розвідник з “групи Вагнера”.
У 2020 році “Новая газета” підтвердила імена трьох учасників страти – всі вони мали стосунок до “групи Вагнера”, писало видання, це підтверджували документи, які опинилися у розпорядженні журналістів. Вони звернулися до Слідчого комітету Росії та до його керівника Олександра Бастрикіна з вимогою відреагувати на те, що сталося. Однак справу так і не відкрили.
Кругова мовчанка
За чотири дні після появи відео страти Нужина в мережі Бастрикін встиг багато зробити. Зокрема, взяти на контроль ситуацію з ошуканими пайовиками в Сургуті, “зацікавився зламаним ліфтом” в будинку на Авангардній вулиці в Петербурзі, зажадав розібратися з незаконним кіоском у метро і прогнилим горищем у тому ж місті, доручив перевірити санітарні умови в дитячому садку.
Олександр Бастрикін читає лекцію в МДІМВ 14 листопада 2022 року
На лекції “Про діяльність СКР в умовах загострення міжнародних відносин”, яку він читав студентам МДІМВ, Бастрикін говорив, що з 2014 року порушили понад 2 тисячі кримінальних справ “проти українських націоналістів”, у рамках слідчих дій допитали понад 240 тисяч осіб.
Жодного слова про достовірність відео страти російського громадянина й ув’язненого колонії суворого режиму та будь-які дії СКР Бастрикін не сказав.
14 листопада до Бастрикіна звернулися кілька правозахисників із проханням перевірити справжність відео, чи перебуває Нужин у колонії та як це кваліфікувати з точки зору закону.
На момент публікації статті реакції Бастрикіна чи представників СКР не було. ВВС надіслала запити і до СКР, і до Генпрокуратури Росії, відповідей поки що немає.
Уповноважена з прав людини РФ Тетяна Москалькова при цьому заявила, що, за її даними, “слідчі органи займаються перевіркою цих фактів”, а “будь-яка жорстокість і протиправність вимагає втручання держави”.
Родина Нужина про такі слідчі дії нічого не знає. Ні СКР, ні поліція на подив родичів з ними не зв’язувалися.
Єдиним відомством, яке вийшло на контакт після публікації відео, була, ймовірно, російська ФСБ – людина, яка представилась працівником спецслужби, телефонувала дружині Іллі Нужина і цікавилась ним та його братом. Але сини Євгена Нужина на контакт не пішли через страх за свою безпеку.
“Зараз великий тиск. Люди розділилися 50 на 50. Хтось пише, що нас треба вбити, а хтось співчуває”, – каже Анастасія Нужина.
Самі Нужини звертатись до правоохоронців не стали. Дружина Євгена Ольга намагалася додзвонитися до колонії, де він сидів до відправки до України. Після того, як Нужин потрапив у полон, там “ще якось йшли на контакт”, але після публікації відео зі стратою почали кидати слухавку та заблокували номер дружини свого колишнього в’язня.
Замість Бастрикіна висловився Пригожин. Менше ніж за добу після страти Нужина його пресслужба поширила заяву: “Щодо окувалдованого, то в даному шоу видно, що він не знайшов щастя в Україні, а зустрівся з недобрими, але справедливими людьми. Мені здається, цей фільм називається “Собаці – собача смерть”. Чудова режисерська робота”.
Автор фото, Mikhail Svetlov/Getty Images
Євген Пригожин останнім часом збільшив свою медійну активність
14 листопада Пригожин письмово звернувся до генпрокурора Ігоря Краснова з проханням про “дослідчу перевірку факту й обставин вбивства Нужина Євгена Анатолійовича”.
У заяві він висуває навмисне хибну версію про те, що Нужина завербувало ЦРУ 27 років тому, і фантазує про те, що його викрали і вбили “американські спецслужби”.
Близькі Нужина в це, звісно, не вірять. “Я впевнена, що це зробили або українці, або ПВК “Вагнера”, – каже Анастасія.
Пригожин, який довгі роки заперечував свій зв’язок із ПВК “Вагнера”, лише у вересні 2022 року оголосив себе її засновником. У зверненні до прокурора він пише, що нібито особисто опитав працівників ПВК: “Жоден з них не довів інформацію про те, що викрадав Нужина, чи брав участь у його страті”.
Генпрокуратура РФ публічно не прокоментувала заяву Пригожина.
Родина Нужина сподівається, що винні у загибелі Євгена “будуть покарані, чого б це не вартувало”.
А ще сім’я хотіла б нормально з ним попрощатися, каже Анастасія: “Ми хотіли б забрати тіло. Але ми розуміємо, що той, хто нам це тіло віддасть, причетний до його вбивства. Тому, гадаю, зараз це неможливо”.
“Ми хочемо просто розуміти, що трапилося. І хоча б по-людськи поховати людину. Те, що сталося, – на совісті людей, які це зробили. Це все їм повернеться”, – вважає Анастасія.
За участю Іллі Барабанова таОлесі Герасименко
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!