Menu Close

Чим можна замінити Дезлоратадін

Закінчився папір для випікання: чим можна його замінити

Пергаментний папір, зазвичай, є на кухні кожної господині. З ним завжди виходить вдалою будь-яка випічка, тому що матеріал не прилипає до тіста, а деко після нього достатньо просто сполоснути водою. Але якщо пергамент неочікувано закінчується, а готувати потрібно вже зараз – вихід також можна знайти.

Редакція FoodOboz розповість, чим можна замінити папір для випікання. Всі варіанти дієві.

Чим можна застелити деко замість пергаменту:

Якщо ви використаєте запропоновані варіанти – тісто точно не прилипне і добре пропечеться. Але якщо і цих матеріалів вдома немає, можна використати один з наступних способів:

1. Деко можна змастити жиром, щільним шаром.

2. Посипати панірувальними сухарями або манкою.

3. Придбайте силіконові форми – їх не потрібно нічим змащувати і вони.

Чи можна використовувати фольгу

Якщо правильно застелити фольгу – матовим покриттям вниз, то тісто не прилипне. Але сам матеріал під час випікання окислюється. Це не лише вплине на смак приготованої їжі, але й зробить продукти токсичними.

Раніше OBOZ.UA повідомляв, чим правильно збивати тісто на млинці, щоб воно вийшло ніжним

Дезлоратадин: огляд доказової бази в контексті рекомендацій ARIA

Дезлоратадин – неседативний Н1-антигістамінний препарат другого покоління, вперше зареєстрований для лікування алергічного риніту (АР) у 2001 р. На сьогодні дезлоратадин схвалений для лікування АР незалежно від тривалості (інтермітуючий/ персистуючий АР) і сезонності (сезонний/цілорічний АР) симптомів.

Дезлоратадин – ​потужний селективний блокатор Н1-рецепторів гістаміну, який не має клінічно значимих фармакокінетичних взаємодій з їжею, лікарськими препаратами, транспортними білками кишечнику й ізоферментами цитохрому CYP3A. Препарат виявляє адитивні протиалергічні та протизапальні властивості, пов’язані з модуляцією цитокінів, молекул адгезії й ефекторних клітин, таких як еозинофіли.
З 2004 по 2009 рік було опубліковано велику кількість досліджень, присвячених застосуванню дезлоратадину та його клінічній ефективності при алергічних респіраторних захворюваннях. При цілорічному і сезонному АР дезлоратадин продемонстрував високу ефективність у полегшенні назальних та очних симптомів, покращенні носового дихання і зменшенні загальних респіраторних симптомів, у тому числі зумовлених супутнім астматичним станом.
Особливо слід відзначити роботу Canonica і співавт. (2007), що являла собою метааналіз подвійних сліпих рандомізованих контрольованих досліджень ефективності дезлоратадину в лікуванні дорослих пацієнтів з АР. Шляхом пошуку в базах даних Medline, Embase, LILACS і CINAHL було ідентифіковано 57 досліджень, із них в аналіз включили 13 (1553 і 1555 пацієнтів, які отримували дезлоратадин і плацебо відповідно). У порівнянні з учасниками, які отри­мували плацебо, в пацієнтів, рандомізованих на прийом дезлоратадину, спостерігалося значне зменшення всіх симптомів (шкала T5SS; стандартизована середня різниця -1,79; р=0,008) і всіх назальних симптомів (ССР -0,66; р <0,001).
У 7 дослідженнях (438 пацієнтів) оцінювалося носове дихання після проби з алергеном. Різниця між дезлоратадином і плацебо була статистично значимою на користь дезлоратадину (ССР 0,32; р=0,005).
У 4 дослідженнях (133 пацієнти) визначали вміст еозинофілів у назальному секреті; дезлоратадин достовірно зменшував цей параметр порівняно з плацебо (СРР -1,28; р=0,05).

Слід підкреслити, що ефективність дезлоратадину vs плацебо, продемонстрована в цьому метааналізі, мала найвищий рівень доказів – ​Ia.

Крім того, вперше для антигістамінних препаратів були встановлені достовірні сприятливі ефекти стосовно не лише клінічних симптомів, а й об’єктивних параметрів закладеності носа та алергічного запалення. У цілому отримані результати свідчать про те, що дезлоратадин ефективно усуває назальну обструкцію і покращує носове дихання за суб’єктивними й об’єктивними показниками.
Наразі ініціатива ARIA (Allergic rhinitis and its impact on asthma; Алергічний риніт і його вплив на астму) рекомендує класифікувати АР залежно від тривалості симптомів (інтермітуючий або персистуючий), а не від часу впливу алергенів (сезонний або цілорічний). Згідно з визначенням ARIA, інтермітуючий АР – ​це АР, симптоми якого тривають 4 днів на тиждень і >4 послідовних тижнів на рік.

У клінічній програмі ACCEPT (AERIUS Control: Clinical and Evaluative Profile of Treatment), проведення якої підтримала Європейська мережа глобальної алергії і астми (GA2LEN), уперше здійснювалося вивчення антигістамінного препарату з урахуванням нової класифікації АР. ACCEPT складалася з двох міжнародних проспективних рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень оригінального дезлоратадину (Еріус ® ) у пацієнтів віком ≥12 років з АР.

У рамках проспективного рандомізованого багатоцентрового плацебо-контрольованого в паралельних групах дослідження ACCEPT‑1 оцінювався вплив дезлоратадину в дозі 5 мг 1 р/добу протягом 15 днів на симптоми АР; окремо вивчалася динаміка показників продуктивності праці і рівень повсякденної активності (за допомогою опитувальника WPAI).
У ході дослідження 547 пацієнтів віком >12 років (середній вік – ​34,2 року, 58% жінок) з інтермітуючим АР були рандомізовані для прийому дезлоратадину в дозі 5 мг 1 р/добу або плацебо протягом 15 днів. Опитувальник WPAI пацієнти заповнювали на початку дослідження, в кінці 1-го тижня терапії і після її завершення. Крім того, для визначення ефективності лікування використовували шкалу T5SS, за якою оцінюються 5 симптомів АР (закладеність носа, чхання, ринорея, свербіння в носі і свербіння в області очей), а також опитувальник якості життя в пацієнтів з ринокон’юнктивітом (RQLQ).
Згідно з результатами дослідження дезлоратадин є ефективним, безпечним та економічно вигідним препаратом першої лінії в пацієнтів з інтермітуючим АР. Порівняно з прийомом плацебо терапія дезлоратадином приводила до значного покращення якості життя за шкалою RQLQ і зниження тяжкості симптомів інтермітуючого АР за шкалою T5SS. Статистично достовірне покращення спостерігалося вже в 1-й день прийому дезлоратадину і зберігалося протягом 24-годинного міждозового інтервалу упродовж усього періоду дослідження (рис. 1). Під час прийому дезлоратадину частота побічних ефектів не перевищувала таку на фоні плацебо.
Під час терапії з використанням препарату Еріус спостерігалося достовірне підвищення працездатності в дорослих пацієнтів за шкалою WPAI-AS і здатності до навчання в дітей. Якщо на початку дослідження середня частка порушень продуктивності праці у зв’язку з інтермітуючим АР під час роботи в групі дезлоратадину і плацебо була подібною (42,4 і 37,0% відповідно), то вже через 15 днів лікування були відзначені статистично значимі відмінності на користь дезлоратадину. Також у групі дезлоратадину було показано більш значиме зменшення кількості робочих годин, пропущених через хворобу (-72,1%) порівняно з відповідним показником у групі плацебо (-53,5%; р=0,197).

Однією з кінцевих точок фармакоекономічної складової дослідження було визначення кількості днів присутності, тобто часу, проведеного на роботі в стані хвороби. Стосовно цього показника також було відзначено значне покращення (порівняно з вихідним рівнем) у групі дезлоратадину vs плацебо (-20,3 і -3,5% відповідно; р=0,001). Важливо й те, що порівняно з прийомом плацебо терапія дезлоратадином асоціювалася з більш низькими показниками порушень повсякденної активності. Зниження частоти зазначених порушень становило 31,3% у групі дезлоратадину і 17,9% у групі плацебо (р=0,007). Аналогічні результати були отримані для осіб молодшого віку, які відвідують школу й інші навчальні заклади.
ACCEPT‑2 – ​подвійне сліпе рандомізоване плацебо-контрольоване багатоцентрове дослідження в паралельних групах щодо оцінки ефективності та безпеки дезлоратадину в дозі 5 мг 1 р/добу в лікуванні пацієнтів з АР, які відповідали критеріям перс истуючого АР згідно з новим визначенням ARIA. У ньому брали участь пацієнти віком >12 років з персистуючим АР і принаймні з 2-річним анамнезом АР. Окрім АР, у 20,5% хворих було діагностовано алергічну бронхіальну астму, у 13,7% – ​харчову алергію, у 11,0% – ​атопічний дерматит. Пацієнтів рандомізували для прийому дезлоратадину (Еріус) в дозі 5 мг 1 р/добу або плацебо протягом 12 тиж (3 міс). Уже після прийому першої дози дезлоратадину було відзначено значне зменшення закладеності носа, ринореї і свербіння в області очей; вираженість чхання та свербіння в носі в групі активної терапії зменшувалася відповідно на 2-й і 3-й день. Ефективність дезлоратадину (Еріус) зберігалася протягом усього дослідження (рис. 2). Препарат добре переносився, частота побічних явищ при його прийомі не відрізнялася від такої при використанні плацебо.
Додатковий аналіз з метою оцінки кореляції між зниженням закладеності носа і покращенням якості сну показав, що в пацієнтів з персистуючим АР, які отримували дезлоратадин, спостерігалося полегшення симптомів риніту протягом 24 год; при цьому зниження закладеності носа асоціювалося з покращенням сну, збільшенням повсякденної активності, нормалізацією емоційного фону і покращенням якості життя в цілому.

У пацієнтів з інтермітуючим (ACCEPT‑1) і персистуючим (ACCEPT‑2) АР терапія препаратом Еріус забезпечує швидке, ефективне і стійке полегшення всіх симптомів захворювання, в тому числі закладеності носа. Препарат має доведену 24-годинну ефективність, що проявляється покращенням денної активності та сну, загальної якості життя, продуктивності на роботі та в школі. Дезлоратадин характеризується сприятливим профілем безпеки і переносимості, не викликає антихолінергічних та седативних побічних ефектів, не порушує когнітивні і психомоторні функції. Таким чином, Еріус відповідає всім критеріям ARIA/EAACI і рекомендується в якості першої лінії терапії як інтермітуючого, так і персистуючого АР.

Список літератури знаходиться в редакції.

Стаття друкується в скороченні.

Villa E., Rogkakou A., Garelli V., Canonica G.W. Review of Desloratadine Data Using the ARIA Guidelines. World Allergy Organ J. 2012 Jan; 5(Suppl 1): S6-S13.

Переклав з англ. Олексій Терещенко

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Алергія та імунологія

Алергічний риніт (АР) є глобальною проблемою охорони здоров’я, на нього хворіє від 10 до 20% населення, а серед дітей – ​від 4,0 до 40%. Останніми роками спостерігається зростання частоти алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів, що проявляється збільшенням як абсолютних (захворюваності та поширеності), так і відносних (частка в структурі алергологічної та отоларингологічної патології) показників. Згідно з результатами досліджень, проведених за програмою ISAAC у багатьох регіонах світу, перше місце за поширеністю алергічних симптомів посідає Україна, яка поділяє його з Великою Британією. .

Одним з основних клінічних проявів атопічного дерматиту (АД) у дитячому віці є свербіж. Найчастіше цей симптом виникає вночі, причому його частота помітно збільшується в зимову пору року. Свербіж значно погіршує якість життя пацієнтів, тому важливим завданням у комплексному лікуванні АД є протисвербіжна терапія. Механізми виникнення АД у дітей, особливості діагностики та терапевтичні стратегії боротьби зі свербежем висвітлила головний науковий співробітник відділення захворювань органів дихання та респіраторних алергозів у дітей ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім. акад. О.М. Лук’янової НАМН України», доктор медичних наук, професор Тетяна Рудольфівна Уманець.

Пошук безпечних і ефективних методів лікування алергічних захворювань у дітей є надзвичайно актуальним. Зокрема, алергічний риніт (АР) і кропив’янка поширені серед педіатричних пацієнтів і потребують адекватної фармакотерапії. Водночас застосування ліків у дітей має свої особливості. .

Спадковий ангіонабряк (САН) – генетичне захворювання, яке характеризується рецидивувальними епізодами підшкірного чи підслизового набряку, обумовленими нерегульованим виробленням брадикініну. Ці набрякові напади порушують щоденне життя пацієнтів, спричиняють депресію, тривожність, зниження працездатності, часті госпіталізації та асоціюються з підвищеним ризиком смерті, особливо до встановлення діагнозу. .

Дезлоратадин (Desloratadinum) ATC-классификация

В 1937 г. был открыт первый блокатор H1-гистаминовых рецепторов (Compalati E. et al., 2007). Первое вещество было слишком токсичным для применения у людей, но оно послужило толчком для открытия и синтеза препаратов этой группы, которые в дальнейшем стали применять для лечения в человеческой популяции.

Антигистаминные препараты для системного применения. Дезлоратадин

Пероральные антигистаминные препараты II поколения являются одними из наиболее широко назначаемых в США и Европе благодаря их эффективности в лечении аллергических заболеваний. Новые антигистаминные препараты длительного действия принимают 1 р/сут, но у многих пациентов с сезонным аллергическим ринитом появляются симптомы снижения клинической активности в конце интервала дозирования. Большинство антигистаминных препаратов демонстрируют пиковый эффект приблизительно через 5–7 ч после перорального приема, а продолжительность их действия варьирует в зависимости от Т½ (Brunton S.A., 2002).
Дезлоратадин ― антигистаминный препарат II поколения. Это основной метаболит лоратадина, сам по себе является активным, неседативным, периферическим антагонистом H1–гистаминовых рецепторов. Его назначают в США и Европе для лечения сезонного аллергического ринита, многолетнего аллергического ринита и хронической идиопатической крапивницы. Он имеет быстрое начало действия, эффективен в течение 24 ч (терапевтический эффект наступает в первые часы терапии и продолжается на протяжении всего применения препарата), что позволяет применять его 1 р/сут. В нескольких исследованиях было подтверждено его противоотечное, противовоспалительное действие. Дезлоратадин обычно хорошо переносится. Общая частота нежелательных побочных реакций лишь на несколько процентов превышает таковую в группе плацебо (David Murdoch et al., 2003). Этот препарат обладает очень высоким сродством к H1-гистаминовым рецепторам и очень низким сродством к H2- и мускариновым рецепторам (Kreutner W. et al., 2000). В отличие от других антигистаминных лекарственных средств, дезлоратадин не имеет клинически значимых фармакокинетических или фармакодинамических взаимодействий с лекарственными средствами, которые ингибируют систему цитохрома P450 или систему транспорта p-гликопротеина (McClellan K. et al., 2001). Дезлоратадин имеет длительный Т½ — около 27 ч (Gupta S. et al., 2002; Gupta S. et al., 2002). Ранее сообщалось, что дезлоратадин обладает 24-часовой эффективностью у пациентов с SAR (Meltzer E. et al., 2001; Geha R.S. et al., 2001) и у пациентов с хронической идиопатической крапивницей (Ring J. et al., 2001). Эта гипотеза была дополнительно изучена путем анализа данных большого плацебо-контролируемого исследования с диапазоном доз у субъектов с сезонным аллергическим ринитом, которые характеризовали эффективность применения 5 схем дезлоратадина 1 р/сут (2,5–20 мг/сут), рассматривались эффективность препарата в конце 24-часового периода действия, интервал дозирования.

Дезлоратадин и распространенность аллергических заболеваний

Распространенность аллергических заболеваний резко возросла во всем мире (Holgate S.T., 1999). Опрос, проведенный в 2007 г. Всемирной организацией по аллергии (World Allergy Organization — WAO), показал, что распространенность аллергического ринита (АР) была выше 16% в большинстве из 37 стран, представивших данные, и достигла 40% в Украине. В исследуемых 35 странах частота аллергической БА варьировала в пределах 6–15%, что также являлось диапазоном распространенности атопического дерматита, зарегистрированной в 30 странах (Compalati E. et al., 2007).
Симптомы аллергии: заложенность носа; зуд в носу; ринорея; чихание; горящие, слезящиеся глаза; зуд кожи, что часто ухудшает качество и продолжительность сна, производительность труда/учебы, снижается способность к обучению и концентрации внимания, а также значительно снижается качество жизни (Engin B. et al., 2008). Аллергический воспалительный ответ состоит из сложной сети клеточных событий, в которых гистамин играет решающую роль. Многие из воспалительных и иммуномодулирующих эффектов гистамина опосредуются через H1-рецептор (Schneider E. et al., 2002; Akdis C.A. et al., 2003). Поэтому антагонисты H1-гистаминовых рецепторов часто рекомендуют в качестве терапии первой линии при состояниях, связанных с активацией аллергического воспаления (Bousquet J. et al., 2008).

Дезлоратадин в исследованиях

Пероральные антигистаминные препараты II поколения, такие как дезлоратадин, фексофенадин и левоцетиризин, быстро уменьшают выраженность носовых симптомов, связанных с АР (ринорея, чихание/зуд), и глазных симптомов (слезотечение, зуд, покраснение), а также дерматологических симптомов хронической крапивницы (волдыри, зуд) (Berger W.E. et al., 2005). Препараты этой группы могут также ингибировать действие других медиаторов тучных клеток и базофилов, которые вызывают заложенность носа и воспаление слизистой оболочки носа (Dykewicz M.S. et al., 1998).
В результате исследований in vitro было установлено, что дезлоратадин ингибирует медиаторы (химические вещества), участвующие в аллергических реакциях как на ранней, так и на поздней стадии (Berger W.E. et al., 2005). Было также выявлено, что дезлоратадин улучшает носовое дыхание у пациентов с аллергическим ринитом (Canonica G.W. et al., 2007). Доказана способность дезлоратадина в предотвращении высвобождения цитокинов, хемокинов и молекул клеточной адгезии, связанных с поздней фазой аллергической реакции (Berger W.E. et al., 2002).
Цель обсервационного исследования заключалась в оценке эффективности дезлоратадина в уменьшении выраженности симптомов аллергии со стороны носа, глаз и кожи; также оценивался профиль побочных реакций препарата и определялась степень удовлетворенности терапией дезлоратадином в реальных условиях как врачами, так и пациентами.
В результате исследования было установлено, что АР был наиболее частым диагнозом, отмечаемым у 59,0% субъектов. Около 40% пациентов ранее получали лечение другими антигистаминными препаратами, системными/местными глюкокортикостероидами или бета-симпатомиметиками. Во время исследования немного более ½ пациентов принимали сопутствующие лекарства; 263 (53,0%) из них применяли интраназальные стероиды. Значительное снижение показателей тяжести заболевания наблюдалось во всех подгруппах симптомов (р<0,001). Эффективность дезлоратадина оценили как отличную или хорошую 90,2% врачей и 88,6% пациентов; 82,5% врачей и 80,9% пациентов считали его более эффективным, чем предыдущая терапия. Переносимость дезлоратадина была оценена как отличная или хорошая 97,0% врачей и пациентов. У 31 пациента (3,2%) были зафиксированы побочные явления (Elisa Villa et al., 2012).
При АР сообщалось о циркадном ритме симптомов заболевания, и в результате некоторых исследований было установлено, что время дозирования антигистаминных препаратов имеет важное значение для оптимизации уменьшения выраженности симптомов при этом заболевании. В некоторых исследованиях симптомы АР показали циркадный ритм, причем утренние симптомы были наиболее выражены у большинства пациентов (Nathan R.A. et al., 1997).
В результате некоторых исследований также были подтверждены циркадные различия в эффективности некоторых антигистаминных препаратов при кожных реакциях, вызванных гистамином (Reinberg A. et al., 1984).
Антигистаминные препараты являются важными препаратами при симптоматическом лечении АР. Следует ожидать, что эффект антигистамина лучше всего выражен до (максимально близко к Сmax) или вскоре после достижения Сmax в сыворотке крови. Если это также совпадает с пиком симптомов аллергии, следует ожидать оптимального эффекта лечения. У дезлоратадина довольно длительный Т½ ― 27 ч, а время достижения Сmax в сыворотке крови ― около 3 ч (Affrime M. et al., 2002). Можно предположить, что вечернее дозирование этого препарата обеспечит лучшее уменьшение выраженности симптомов, чем утреннее дозирование при пиковых утренних симптомах.
Поэтому целью одного из исследований было изучение эффективности утреннего и вечернего приема антигистаминного препарата дезлоратадина в разные моменты времени в течение дня и оценить, влияет ли время приема дезлоратадина на эффективность лечения при сезонном АР.
Это было рандомизированное, многоцентровое исследование, которое проводилось в течение 2 нед, в период цветение березы (аллерген — пыльца, которая образуется при цветении). В нем приняли участие 81 медицинский центр в странах Северной Европы.
Это исследование было рандомизированным, но без контроля плацебо. Поскольку оно представляло собой сравнение двух разных времен дозирования одного и того же препарата, плацебо контроль был излишним. Исследование не было слепым, поскольку нет оснований полагать, что ни у пациентов, ни у врачей не должно быть предвзятого мнения относительно времени дозирования. Чтобы скрыть такое исследование, пациентам необходимо принимать исследуемый препарат из разных коробок утром и вечером. Однако этот метод не использовался, так как это может усложнить исследование и ухудшить соблюдение пациентом режима лечения.
Итак, пациенты в возрасте ≥18 лет с сезонным АР получали дезлоратадин по 5 мг перорально 1 р/сут утром (группа AM, время приема 7:00–9:00) или вечером (группа PM, 19:00–21:00) в течение 2 нед. Ринорея, заложенность носа, чихание и симптомы со стороны глаз отмечались утром и вечером. Была использована наибольшая ранговая сумма (самое эффективное влияние препарата) Вилкоксона (Wilcoxon rank-sum test) и двусторонний тест ANOVA (использует две независимые переменные).
У многих пациентов наблюдаются циркадные вариации симптомов АР. Пик симптомов может быть в разные моменты времени, это индивидуально для каждого пациента. Индивидуальное время приема лекарств может существенно уменьшить выраженность симптомов заболевания. Дезлоратадин, однако, по-видимому, не демонстрирует циркадных изменений в действии.
В период исследования циркадный ритм был зафиксирован для большинства симптомов АР на исходном уровне терапии, будучи наиболее сильными в дневное время, возможно, из-за длительного пребывания на улице (аллерген — пыльца березы в период ее цветения). Это циркадное изменение менее заметно после симптоматического лечения дезлоратадином. Не выявлено статистически значимых различий в эффективности, вводили ли дезлоратадин утром или вечером. Поэтому это дает возможность пациентам выбирать более удобное для них время приема препарата (Rolf Haye et al., 2005).

Выводы. Дезлоратадин ― антигистаминный препарат II поколения

Дезлоратадин представляет собой неседативный Н1-антигистаминный препарат II поколения, который впервые стал доступен для лечения АР в 2001 г.; в настоящее время он одобрен для симптоматического лечения АР независимо от продолжительности (периодической/постоянной) или сезонности (сезонной/постоянной) симптомов (Holgate S.T., 1999).
В 2004–2009 гг. была собрана и опубликована информация об исследованиях, касающихся применения дезлоратадина и его клинической эффективности при аллергических респираторных заболеваниях. Результаты применения дезлоратадина в клинических исследованиях хорошо известны как при персистирующем (частый, постоянный), так и сезонном АР: препарат продемонстрировал свою эффективность в уменьшении выраженности назальных и глазных симптомов и улучшении носового дыхания и общих симптомов со стороны дыхательной системы, также относящихся к сопутствующему астматическому состоянию (Elisa Villa et al., 2012).
В соответствии с рекомендациями ARIA (Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma) антигистаминные препараты II поколения являются краеугольным камнем фармакологической терапии АР. Дезлоратадин эффективно облегчает тяжесть течения аллергического ринита, любых его видов (Bachert C., 2007).