Гірчиця
Господарське значення. Гірчиця має велике значення як олійна культура, з її насіння добувають олію, яка за своєю якістю не поступається соняшниковій. Насіння гірчиці сарептської містить олії 35-47%, білої 30-40%. Крім того, в насіїші гірчиці є 25-32% протеїну, до 1,7% ефірної олії. Гірчична олія належить до слабковисихаючих (йодне число олії гірчиці сарептської 102-108, білої 92-122).
Гірчичну олію широко використовують для харчування, а також у багатьох галузях промисловості – консервній, хлібопекарській, кондитерській, маргариновій, миловарній, фармацевтичній. Крім олії, насіння гірчиці сарептської містить 0,5-1,7% ефірного (алілового) масла, білої 0,1-1,1%, яке використовують у косметиці та парфумерії. З макухи сарептської гірчиці виробляють гірчичний порошок, з якого виготовляють столову гірчицю, а в медицині – гірчичники. Макуха містить алкалоїди синігрин та санальбін, тому без належної обробки її можна давати худобі в дуже обмеженій кількості.
Біла гірчиця дає високий урожай зеленої маси, яку можна використовувати на зелене добриво, для годівлі худоби і як кулісну культуру на парах для снігозатримання. Коренева система своїми виділеннями перетворює недоступні для рослин поживні речовини ґрунту на доступні. Добрий медонос і попередник для всіх культур.
Батьківщиною гірчиці сарептської вважається Індія, де ця рослина і тепер розповсюджена як бур’ян. Здавна гірчицю культивують у Китаї, Індії, Єгипті, Передній Азії.
Морфобіологічні та екологічні особливості. Гірчиця сарептська (сиза) (Brassica juncea Czem.) – однорічна рослина з розгалуженим, прямостоячим стеблом заввишки 30-90 см і більше. Насіння утворює дрібне, овально-округлої форми, коричневого, чорно-сизого або жовтого кольору, у воді не слизне, на смак гірке з характерним запахом гірчиці. Маса 1000 насінин 1,7-4 г.
Гірчиця біла (Sinapis alba L.) відрізняється від сарептської борознистим, більш розгалуженим стеблом, яке вкрите жорсткими щетинистими волосками. Насіння має округле, блідо-жовтого кольору, гірке на смак, у воді дуже слизне. Маса 1000 насінин 4-7 г.
Насіння гірчиці сизої проростає при температурі близько 1-2°С. Рослини гірчиці в стадії розетки й старіші легко витримують нетривалі заморозки до мінус 5°С і навіть до мінус 10°С. Така стійкість гірчиці проти заморозків дає змогу сіяти її під зиму.
Гірчиця сарептська відзначається високою посухостійкістю. Найвищу потребу у воді вона відчуває в період бутонізації – цвітіння.
Вегетаційний період гірчиці сарептської залежно від району вирощування й погодних умов триває 70-115 днів. Належить до рослин довгого дня з факультативним самозапиленням; у південних районах часто спостерігається перехресне запилення.
Гірчиця сарептська дає високі врожаї на родючих ґрунтах, а на бідних грунтах та в умовах низької агротехніки розвиває слабку кореневу систему, від чого сильно знижуються її врожай і посухостійкість. Малопридатні для неї важкі, запливаючі, а також засолені грунти. На утворення 1 т насіння гірчиця виносить із грунту 70-75 кг азоту, 25- 30 кг Р2О5 і 50-60 кг К2О.
Гірчиця біла більш холодостійка і менш посухостійка, ніж сарептська. Вона добре росте в районах, де буває 450 мм і більше середньорічних опадів. Вегетаційний період у гірчиці білої коротший, ніж у сарептської (65-70 днів).
Гірчиця біла – теж рослина довгого дня, на півночі цвітіння її починається раніше, ніж на півдні. Вона належить до перехресно-запильних рослин, але іноді бувають випадки самозапилення.
Сорти гірчиці, районовані в Україні: сарептської – Дижонка, Ельвіра, Іріда, Пріма, Ретро; білої- Борівська, Еталон, Ослава, Танго та ін.
Технологія вирощування. Кращими попередниками гірчиці у сівозміні є озимі зернові і зернобобові та просапні культури. Щоб запобігти масовому поширенню шкідників і хвороб, не слід сіяти гірчицю після інших культур родини капустяних.
Удобрення. Гірчиця сарептська дуже чутлива до прямої дії мінеральних добрив і добре реагує на післядію органічних. Під зяблеву оранку вносять мінеральні добрива в нормі N45-60P45-60K45-60. При висіванні в рядки вносять фосфорні добрива в дозі Р15-20, які підвищують урожайність насіння і вихід олії на 20-22%.
Обробіток ґрунту. Передпосівний обробіток на чистих від бур’янів землях полягає в лущенні стерні на 6-8 см і оранці плугами з передплужниками на 23-25 см. При наявності багаторічних бур’янів проводять дворазове лущення і оранку на 27-30 см.
Передпосівний обробіток ґрунту починають у перші 2-3 дні польових робіт при підсиханні ґрунту із закриттям вологи середніми зубовими боронами, після якого проводять передпосівну культивацію на глибину 5-7 см з одночасним боронуванням і шлейфуванням.
Сівба. Для сівби використовують кондиційне насіння із схожістю не менше 85%, чистотою 98%, протруєне ТМТД;
Гірчицю сарептську на чистих від бур’янів полях сіють услід за передпосівною культивацією. На забур’янених полях її рекомендується сіяти через 10-15 днів після початку польових робіт з попереднім знищенням бур’янів передпосівною культивацією. Оскільки гірчиця біла, на відміну від сарептської, більш холодостійка й вологолюбна, то сіють її в ранні строки, одночасно з ярими колосовими культурами. Запізнення із сівбою на 5 днів знижує врожай на 25%.
Сіють гірчицю звичайним рядковим способом. Норма висіву сарептської гірчиці 10-12 кг, а білої 15-16 кг/га. На дуже засмічених полях гірчицю краще сіяти широкорядним способом з міжряддям 45 см. Норма висіву при цьому зменшується (сарептської гірчиці до 6-8 кг, білої – до 10-12 кг/га). Глибина загортання насіння на легких та середніх ґрунтах 4-5 см, на важких – не більше 3 см.
Догляд за посівами. Услід за сівбою гірчиці грунт коткують кільчастими котками. Якщо на посівах утвориться грунтова кірка, її знищують боронуванням середніми та легкими боронами упоперек рядків. Особливу увагу в період догляду за посівами приділяють своєчасному знищенню численних шкідників. У період повних сходів гірчиці краї посівів (шириною 20-25 м) обробляють 40%-им метафосом з розрахунку 1 л/га з метою знищення хрестоцвітої блішки до її розселення на посіві з місць зимування. При виявленні на посівах борошнистої роси їх також обприскують метафасом. У період бутонізації – початку цвітіння проти різноманітних шкідників посіви обприскують суспензією 30%- ого вофатоксу (1 кг препарату на 1 га).
Збирання. Гірчицю сарептську збирають переважно роздільним способом, бо насіння її при дозріванні швидко обсипається. Скошують у валки на початку воскової стиглості зерна, коли рослини набувають жовтого кольору, нижні листки обпадають, на центральній гілці у верхній частині достигає 20-25%, у нижній 55-60% стручків, насіння має вологість 35-40%. Висота зрізу при скошуванні 15-20 см.
Валки обмолочують зерновими комбайнами через 3-4 дні після скошування при вологості насіння не вище 10-11% в ранкові, вечірні та нічні години.
Гірчицю білу частіше збирають прямим комбайнуванням, оскільки при достиганні стручки її мало розтріскуються. При прямому комбайнуванні збирання починають у фазі повної стиглості насіння, коли воно набуває характерного для сорту забарвлення, має вологість 12%. Закінчують збирання в стислі строки – не більше 3-4 днів, щоб запобігти великим втратам від обсипанім насіння. Очищене на токах насіння зберігають з вологістю не більше 10%.
Олійні культур”
До олійних належать культури, в насінні або плодах яких міститься не менш як 15% олії. Таких рослин, що належать до різних ботанічних родин, налічується понад 340. Окрему групу становлять ефіроолійні рослини, в насінні або вегетативних органах яких накопичуються леткі олії із сильним і приємним запахом. Серед олійних розрізняють культури, які вирощують виключно для виробництва олії (соняшник, рицина, ріпак, кунжут, гірчиця, рижій, льон олійний, мак тощо) і рослини комплексного використання, з яких олію отримують як побічний продукт у процесі переробки (бавовник, соя, льон-довгунець, коноплі, арахіс та ін.).
Рослинні олії мають велике харчове й технічне значення. їх використовують як харчовий продукт у натуральному вигляді, для виготовлення маргарину, в консервній, харчовій і кондитерській промисловості. Цінність харчової рослинної олії зумовлена вмістом у ній біологічно активних жирних кислот, які організмом людини не синтезуються, а засвоюються тільки в готовому вигляді. До складу рослинних олій багатьох олійних культур входять також інші цінні для організму біологічно активні речовини – фосфатиди, стерини, вітаміни.
Олію використовують також для виготовлення оліфи, фарб, стеарину, лінолеуму, лаків, в електротехнічній, шкіряній, металообробній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості; ефірну олію – у фармацевтичній, парфумерній, кондитерській промисловості.
Побічні продукти переробки насіння олійних культур (макуха і шрот) – цінний концентрований корм для тварин, що містить 35-40% білка. Білок олійних культур містить аргінін (удвічі більше, ніж зерно кукурудзи чи пшениці), гістидин, лізин та інші незамінні амінокислоти.
Значну кількість олійних рослин вирощують як просапні культури, тому вони мають агротехнічну цінність – є добрими попередниками для наступних культур сівозміни, особливо зернових хлібів.
Вміст олії в насінні та її якість у різних культур залежать від виду, особливостей росту, удобрення, водного режиму ґрунту та ін. Вирішальне значення для підвищення вмісту олії в насінні мають впровадження у виробництво високоолійних сортів і гібридів та застосування досконалої системи насінництва. За високого рівня агротехніки та сприятливого водозабезпечення рослин олія в насінні накопичується інтенсивніше, тривалість цього процесу подовжується, що сприяє підвищенню вмісту олії в насінні. Із агротехнічних заходів значно впливають на вміст і якість олії в насінні види добрив та норми їх внесення, режим зрошення, строки сівби, площі живлення рослин, строки збирання врожаю. У багатьох олійних культур на фоні фосфорно-калійних добрив за помірних доз азоту вміст олії в насінні підвищується. Збиткове азотне живлення посилює синтез білків і зменшує кількість вуглеводів, що призводить до зниження вмісту олії в насінні. Позитивно впливає на олійність зрошення при внесенні фосфорно-калійних добрив. Зростає олійність і за ранніх строків сівби. В розріджених посівах кількість олії в насінні зменшується.
Олійні культури вирощують майже в усіх країнах світу, проте у кожній з країн є своя провідна олійна культура. В Україні такою культурою є соняшник, у США – соя, Канаді – льон олійний, Англії та Індії – ріпак, Азії і Африці – арахіс. Соя, арахіс, ріпак, льон олійний, соняшник і кунжут займають найбільші посівні площі в світі.