Пояснення Святої Літургії: просто і доступно
Ключовим моментом в цій молитві є Таїнство Пресвятої Євхаристії – перетворення хліба й вина на Тіло і Кров Спасителя, та споживання цих дарів. „Чиніть це на мій спомин” (Лк. 22, 19), − сказав Христос своїм учням під час першої Служби Божої. Однак, на практиці, Служба Божа є далеко не найголовнішою молитвою в житті поодиноких віруючих.
Чимало є таких, хто не розуміє значення та змісту цієї молитви. Інші тримаються переконання, що не обов’язково брати участь у Службі Божій – вистарчає помолитися удома будь-яку, чи свою улюблену молитву. Часто можна зауважити, що інші молитви, дев’ятниці до святих та ін., є набагато важливішими для деяких християн, ніж Служба Божа.
Одного разу, я спитав старшу жінку, що не ходила на Службу Божу:
− Чому ви не ходите на Службу Божу?
− А навіщо? Я молюся удома. Хіба це не одне й те саме? − відповіла жінка.
− Молитися удома і брати участь у Службі Божій, це не одне й те саме, − відповів я і додав: − Усі наші молитви, жертви, милостині, пости й т.д., не гідні того, щоб рівнятися по своїй вартості із Службою Божою. Послухайте, що сказав святий Лаврентій: „Служба Божа миліша Господу Богу, ніж заслуги всіх людей і ангелів”. Ми більше подобаємося Богові, коли візьмемо повну участь у Службі Божій, ніж усіма своїми молитвами, постами й добрими ділами. На Службі Божій, ми більше надолужуємо Богові за наші провини, ніж своїми, навіть найстрогішими покутами та умертвленнями. „Служба Божа, − сказав святий Киприян, − це лік на наші немочі; це всепалення за наші провини”.
− Я б ходила на Службу Божу, − відповіла жінка, − але я нічого не розумію, коли вона відправляється.
− Що саме ви не розумієте, − спитав я.
− Взяти хоча б різні церемонії, які відбуваються під час Служби Божої.
− Зараз я вам поясню. – Служба Божа, це відновлення Страстей і Смерті Ісуса Христа.
− Але ж Ісус помер один раз. Навіщо Йому ще раз умирати? – здивовано зреагувала жінка.
− Ісус помер раз на Голгофі, але не все людство було присутнє під час Його смерті у підніжжя хреста. Тому він встановив відновлення своєї смерті безкровним способом, щоб усі люди, аж до кінця світу, могли бути принаймні при віднові Його смерті та користати з неї так, наче б були при Його дійсній смерті на Голгофі.
− Розумію, − сказала жінка, − але для чого стільки різних церемоній?
− Щоб пригадати нам найважливіші події з життя Спасителя.
− На Службі Божій, відтворене ціле життя Ісуса Христа.
− В який спосіб, церемоніями та обрядами?
− Наша українська Служба Божа складається з трьох частин, − почав я пояснювати: Проскомидії, Літургії Слова і Літургії Жертви. Проскомидія, це приготування до Служби Божої, коли священик, на бічному престолі, який називається проскомидійник, ставить на дискос Агнець та частиці, а до чаші вливає вино з краплиною води. Під час освячення, цей шматок хліба й вино, перемінюється в Тіло і Кров Христа Спасителя, після того, як священик, вказуючи на них, проголошує слова Христові: „Це моє Тіло”, „Це моя Кров”.
Проскомидія також пригадує нам народження Ісуса Христа у Вифлеємському вертепі. Саме тому священик відправляє її не на головному, а на бічному престолі, пригадуючи цим, що Спаситель народився поза містом, а не в самому Віфлеємі.
Над дискосом, під час Проскомидії, ставиться зірка, яка символізує віфлеємську зірку, що з’явилася з народженням Ісуса й показувала мудрецям зі Сходу місце, де народився Месія.
− А що означає Літургія Слова?
− Після Проскомидії, словами: „Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа”, починається друга частина Служби Божої, яка називається Літургія Слова. Ця частина присвячена публічному, апостольському життю Ісуса Христа, його появі між людьми і проповідуванню Божого Царства. Він об’явився несподівано між людьми. Ніхто навіть не сподівався, що цей звичайний тесля, син Йосифа і Марії, є Божим Сином, про якого сповіщали пророки і про якого оспівувалось в старозавітніх псалмах. З його появою мовкнуть всі пророки, адже вони пророкували про нього. В цій частині Служби Божої читається Євангеліє, яке є не просто книгою про життя Ісуса Христа. Це, як казав апостол Іван, живий „Бог-Слово”, яким все постало в цьому світі (Пор. Ів. 1, 1-3), і який об’явився нам в людському тілі і говорив до нас нашими людськими словами.
− А що означає Літургія Жертви?
− На Службі Божій, після читання Євангелія і молитов, відбувається Великий Вхід, під час якого священик переносить Чесні Дари хліба і вина, з проскомидійника на престол. Цей вхід символізує в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим, де має відбутися Тайна Вечеря, на якій хліб і вино будуть перемінені в тіло і кров Господню і де він має принести себе в жертву. Цим Великим Входом розпочинається третя частина Служби Божої, яка називається Літургія Жертви. Під час цього входу ми співаємо херувимську пісню: „Ми херувимів тайно являючи…”.
Співаючи цю пісню, ми символічно супроводжуємо Ісуса Христа, подібно як супроводжували його апостоли і самі ангели під час в’їзду в Єрусалим. Дари, з якими відбувається Великий Вхід, не є ще освяченими і переміненими. Але це вже не просто хліб і вино, не просто земні плоди. Це дари, які прийняв в свої руки сам Бог, це немов би тіло, в якому має з’явитися нам Ісус Христос.
Літургія Жертви пригадує нам і відтворює Страсті, Смерть, Воскресіння та Вознесіння Спасителя.
Під час Освячення хліба і вина, слова „Прийміть, їжте, це – моє тіло… Пийте з неї всі, це є кров моя…”, пригадують нам і відтворюють Страсті та Смерть Ісуса на Голгофті. Роздроблення та вкладення частинки освяченого Агнця до чаші, представляє Воскресіння Спасителя. Його душа наново злучилася з тілом. Перед Святим Причастям священик, вкидаючи до освяченого вина частичку Агнця, злучає Тіло з Кров’ю Спасителя, що довершилося в хвилині Його славного Воскресіння.
Піднесення Чаші після Святого Причастя з виголосом „Спаси Боже людей твоїх і благослови спадкоємство твоє”, пригадує нам Вознесіння Воскреслого Спасителя до неба після сорокаденного побуту з учнями на землі.
− Тепер розумію, яке значення має Служба Божа і що означають її частини, − сказала жінка −. Але я б хотіла ще знати, що означають поодинокі церемонії. Що означають, наприклад, Антифони?
− Антифони – це витяги зі Святого Письма, до яких додані заклики до Матері Божої чи Святих. Антифонами, ми просимо Ісуса помагати, благословляти нас через заступництво Богородиці чи Святих, що заступаються й моляться за нас у небі й так роблять милішими Богу й більш успішними наші благання.
− А чому вони називаються Антифонами?
− Слово Антифон означає „той, який звучить у відповідь”. Це діалогічний спосіб почергового співу соліста і хору (або двох частин хору), що ніби відповідають один одному. Антифон запозичений з старогрецької трагедії, де хор поділявся на два півхори. Антифоном називається також жанр літургійних піснеспівів, що виконуються хором у діалогічний спосіб.
− А що це за пісня „Єдинородний Сину”?
− Це опис життя Божого Сина праворуч свого Отця у вічності та Його місії на землі після втілення. Божий Син стався чоловіком, страждав і помер за наше спасіння. Він − рівний у всьому Отцеві, тому, Йому належиться вічна слава.
− А як називається церемонія, коли священик бере Євангелію і обносить її довкола престолу? І що це означає.
− Це Малий Вхід. Він пригадує нам появу та хрещення Ісуса у ріці Йордані. Це ріка, що протікає через Палестину й вливається у Мертве море, яке постало на місці Содоми й Гомори, знищених Богом вогнем за їхню неморальність.
− А чому перед священиком при церемоніях, завжди йде свіченосець?
− Свіченосець пригадує нам святого Івана Христителя, що приготовляв людей до приходу Месії, проповідуючи над рікою Йордан.
− А чому священик дає цілувати людям Євангелію?
− В Євангелії міститься наука Ісуса Христа. Святе Євангеліє символізує самого Ісуса Христа, який є Правдою, та міститься у своєму слові.
− Це короткий опис життя та подвигів Ісуса Христа, Пречистої Діви чи Святих, щоб ми могли наслідувати їх чесноти й життя.
− А чому священик читає Євангеліє обернутим до людей?
− Щоб усі могли чути Христову науку та жити так, як Христос навчає, бо ж Євангеліє, це наука Ісуса, яку євангелісти передали нам після Смерті Христа.
− А що означає обхід зі святими Дарами?
− Це Великий Вхід, що пригадує нам, як я вже казав, − в’їзд Ісуса до Єрусалиму на Квітну неділю. Ми ж, присутні у церкві, маємо прославляти Бога на землі, як Херувими прославляють Його в небі, бо ми, немов земні ангели. Те, що ангели роблять у небі, люди мають робити на землі, тобто прославляти Бога.
− А чому священик, під час молитви „Вірую” закриває очі покрівцем?
− Щоб показати, що ми не бачимо те, у що віримо, а побачимо це аж в небі.
− Що означають слова „Це моє Тіло”? Звідки Церква взяла ці слова?
− Це слова самого Спасителя, якими Він установив Пресвяту Євхаристію.
− Це пісня на честь Пречистої Діви Марії, що народила Ісуса. Без Діви Марії, ми б не мали Ісуса, а без Ісуса не було б Служби Божої. За це велике добродійство належиться похвала Богородиці.
− А чому на Службі Божій молимося „Отче наш…”?
− Тому що наближається Святе Причастя, яким ми єднаємося з Ісусом і через Нього − з Небесним Отцем. Тому, перед Причастям належить звернутися до Нього цим словом „Отче”.
− А чому священик, перед самим Причастям виголошує „Зі страхом Божим і вірою приступіть”?
− Бо до Бога треба наближатися з пошаною та живою вірою, інакше Святе Причастя не буде прийняте належно і не принесе нашій душі великої користі.
− Коли ж треба приступати до Причастя?
− Причащатися треба принаймні раз на рік. Але можна приймати Причастя часто, навіть щоденно, як це робили перші християни та й ще тепер роблять побожні християни, адже Ісус у Пресвятій Євхаристії – це пожива нашої душі. Як тіло нидіє без їжі, так душа – без Святого Причастя. Якщо ми не приймаємо св. Причастя на Службі Божій, то ми не беремо повну участь у цій літургійній молитві, а лише часткову. Лише приймання св. Причастя робить нашу участь у Службі Божій повною.
− А чи потрібно завжди сповідатися перед Святим Причастям?
− Ні, вистарчає раз на тиждень. Можемо завжди приймати Євхаристійного Христа, якщо ми без важкого гріха на сумлінні.
− Потрібно прийти й відкрити уста. Не можна дотикатися устами до ложечки, якою священик роздає Причастя, бо це не гігієнічно.
− Що ж треба робити перед і після Святого Причастя?
− Перед Причастям потрібно приготуватися: розбудити в собі акт віри, покори й бажання прийняти Євхаристійного Ісуса. А після Причастя, треба відбути чверть-годинне благодарення, тобто подякувати Ісусові за всі ласки, які Він нам дав у Святому Причасті.
− Дякую вам, отче, за пояснення вартості Служби Божої, − сказала мені пані. − Відтепер я не пропущу жодного разу, коли вона буде відправлятися у нашій Церкві. Тепер я розумію, що Служба Божа є найважливішою молитвою у християнському житті і найбільшим даром для нас на цій землі. Розумію, що беручи повну участь у Службі Божій, я буду брати повну участь у житті Ісуса Христа, немовби наново його переживаючи.
Розмова з вищезгаданою жінкою, наштовхнула мене на думку, що в основному, християни не до оцінюють вартості Служби Божої із-за незнання її змісту. Вистарчає, щоб ми замислилися над значенням цієї літургійної молитви та над її змістом, і одразу наше відношення до неї змінюється. Апостол Павло казав, що: „Буду молитися духом, і розумом буду молитися. Буду співати духом, і розумом буду співати” (1 Кор. 14, 15). Нехай вище описана розмова, у якій можна знайти пояснення Служби Божої, послужить нам в тому, щоб беручи участь у Службі Божій, ми не були лише пасивними слухачами, а щоб наш дух і розум були цілковито задіяні у цьому найбільшому таїнстві Церкви, встановленому самим Ісусом Христом.
Божественна Літургія – святкування, в якому участь беруть усі.
Хвалімо Господа за те, що він завжди з нами, за те, що вказує нам дорогу, дякуймо Йому за наші родини, за нашу країну, за Його безмірну ласку і любов! – Вже досить, отче, ми зрозуміли, але який стосунок це має до нас? Яка користь з цієї прослави? Хіба не можна просто спокійно молитися?
Напевно, мені треба спочатку відповісти на останнє запитання про “спокійно молитися”. Відповідь – ні. Нас запрошують на святкування. Нас кличуть святкувати спасіння, яке Господь приготував для нас (пригадуєте значення слова “літургія”?). Це є наша спільна праця. Уявіть собі, що до вас на уродини прийшли гості, і половина з них просто хоче сидіти в куточку, читати якусь книжку, яку вони принесли з собою, і спостерігати за тим, що інші роблять. Хіба б ви не здивувалися, навіщо ж вони прийшли? Хіба б не дивно це виглядало, що вони не хочуть заспівати “Многая літа” разом? Хіба б не хотіли ви відсвяткувати зі всіма гостями якнайкраще? Чи вам би було байдуже, якщо б у хорі ви чули, що хтось фальшивить? А що би та людина, на честь якої влаштоване було свято, подумала? Я переконаний, що Бог як гість й іменинник свята так само би дивувався!
Щодо прослави і який стосунок вона має до нас – тут все просто. Ми маємо безліч причин, щоб прославляти Бога. Насамперед, це один з виявів нашої глибокої вдячності за все, що хтось щось зробив для нас, особливо з доброї волі. Ми прославляємо, адже хочемо, щоб той, хто отримує похвалу був відкритий до нас і вислухав нас. Повірте, невеличка похвала може дати крила! Ми хвалимо, щоб показати наскільки ми залежимо і любимо ту людину. Утім, найважливішою причиною є те, що, хвалячи людину, ми відкриваємося в особливий спосіб, щоб мати змогу чути її. Наприклад, якщо б я мав іти на якесь святкування чи раллі на честь президента Сполучених Штатів, підозрюю, що найперше я б очікував, що там буде радісна атмосфера. По-друге, я б очікував почути багато похвальних речей за лідерство. І насамкінець, я думаю, що доєднавшись до похвали президенту, я б став відкритим до всього, що почув би з його уст.
Очевидно, важливість сказаного Богом не йде у жодні порівняння зі сказаним президентом чи іншим простим смертним. Сподіваюся, я не надто зациклився на цьому прикладі з президентом – ви мене зрозуміли. Ми наполегливо возносимо хвалу Господеві, адже ми залежимо від Нього! Також, ми маємо зробити все можливе аби стати відкритими до Нього і чути Його! Ми прославляємо Господа, бо лише Його Слово і дороговказ допомагають нам. Ми хвалимо Господа за те, що ми знаємо і усвідомлюємо, як дари від Нього, з надією, що зможемо сприйняти ту частину Його послання, де йдеться про любов до ворогів. Так само як ми говоримо своїм дітям: “Хіба я коли-небудь бажав тобі зла, чи просив тебе зробити щось, що було поганим для тебе? То чому ти сумніваєшся в мені тепер?”. Тепер як ніколи ми маємо слухати Боже напуття і виконувати Його закони (волю), навіть якщо нам буде важко зрозуміти це у той момент. Прослава Господа робить нас відкритими до прийняття цієї великої реальності.
Щоб глибше пояснити мету похвали, гляньмо на одну з фраз у літургії: “Милість миру, жертву хваління”. Між іншим літургійні тексти англійською не мають точного перекладу цієї фрази. Ця фраза чудово підсумовує один з аспектів наших динамічних стосунків з Богом. Ми возносимо Йому нашу хвалу, (адже, що ще ми можемо Йому як не віддати Йому в руки наше життя) і Він натомість дає нам милість миру, щоб ми могли далі “жити в мирі, з гідністю і побожністю провадити тихе і спокійне життя”.
Коли ми молимося, ми відкладаємо набік наші земні турботи (“відложім печаль”). Під час Літургії ми перестаємо хвилюватися про нашу іпотеку, податки, не тому, що вони самі про себе подбають, а тому, що для цього потрібно дозволити Богові увійти в наше життя. Нам потрібно відійти від тих “дрібних” життєвих клопотів на деякий час, і дозволити собі у день святковий потішитися тим, що ми маємо, і в такий спосіб повністю впустити Господа у своє життя, переглянути наші пріоритети, і оновленими прийти до Господа з усіма щоденними турботами і клопотами. Проблема полягає в тому, що часто ми так занурюємося у власні клопоти, що забуваємо про присутність Бога у нашому щоденному житті.
Сила, яку ми отримуємо від того, що досвідчуємо Бога у Божественній Літургії, є саме та сила, яка нам потрібна для щоденних клопотів. Богові не потрібна ця похвала, вона потрібна нам, особливо, коли потрібно приймати правильні рішення протягом тижня! Отже, не будьмо похмурими, усміхаймося, воздаймо похвалу Господеві і співаймо Алилуя!
Частина II. Літургія як євхаристійне святкування.
Оскільки літургія є євхаристійним святкуванням, її фактично можна порівняти зі святкуванням дня подяки. Було б дуже дивно, якщо б ми запросили когось на подячну вечерю, а вони принесли зі собою канапку з арахісовим маслом і джемом і сіли в куточку, споживаючи її на самоті, або дивилися, як ви їсте. Якщо б вони були вегетаріанцями, ми б, можливо, могли зрозуміти. Це мабуть дивно звучить, але щось подібне відбувається під час Літургії. Я маю на увазі тих, хто молиться на вервиці чи мовить якусь іншу молитву під час літургії. Прошу зрозуміти мене правильно – я не проти вервиці, але тоді, коли для неї відведено час. Це також стосується тих, хто хоче читати церковний вісник, яким би інформативним він не був, під час літургії.
Традицію молитися на вервиці під час літургії можна зрозуміти. Вона почалася у римо-католицькій церкві тоді, коли меса велася як тихий діалог між священиком і хлопчиком, що прислуговує, тому що ніхто з вірних не розумів латинської мови. Знаючи це, можна легко зрозуміти, чому багато побожних людей, замість того, щоб чекати на дзвін, що давав сигнал до освячення чи Причастя, використовували цей час для молитви. Це був їхній єдиний шанс взяти участь у богослужінні хоч якимось чином.
Чому така практика з’явилася у нашій церкві? Ще з 9 століття у нашій Церкві була започаткована традиція, що всі молитви, Євангеліє, і літургії мають молитися на мові, яка зрозуміла людям. Навіть, коли літургія відправлялася на церковно-слов’янській мові, майже всі люди розуміли її, хіба вони не розмовляли українською. А скільки років ми служимо літургії англійською! Нікого не змушують ходити на літургії, які вони не розуміють.
Справді, бути на Літургії і молитися собі окремо це те саме, що прийти на вечерю до когось зі своєю канапкою. Якщо ж ви справді не можете споживати того, що вам пропонують, тоді будь який ґречний господар зрозуміє це. Але зовсім не це ми маємо робити під час літургії, наше завдання – брати участь у ній якнайповніше! Ми повністю занурюємося у літургію не тільки для того, щоб чути подяки від інших, але щоб і самим виражати вдячність. Ми є вдячні не тому, що в нас – проблеми, а всупереч їм. Ми є вдячними за чудових людей і дари, які ми маємо у нашому житті. Якщо ми не відпочинемо від наших клопотів і не почнемо радіти життю, ми легко можемо стати цинічними. Щоб цього не сталося, ми святкуємо літургії, возносимо похвалу і вдячність.
Щоб зрозуміти різні аспекти Божественної літургії і її символіку, ми повинні насамперед усвідомити, що літургія – це святкування. Все решта є похідним від цього. На цьому святі ми дякуємо Господеві за все, що він зробив і дав нам і просимо Його і надалі наділяти нас щедро Його ласками. Ви можете подумати, що це звучить по-дурному – святкувати і тішитися. Ні. Це не те святкування, яке а маю на увазі. Це серйозна радість, або іншими словами, урочиста радість. На відміну від загальноприйнятого значення слова “врочистий” як “сумний”, це слово означає “серйозний”, “формальний” і “тверезий”. Таким чином, святкування не є легковажним чи дурним жартом, а натомість є справжньою радістю, яка лине від Бога. В основі цього лежать знання, щоби не сталося Бог завжди нас любить і завжди буде з нами. І за це ми з вдячністю співаємо Алилуя!