“Анна Кареніна” та “Життя Пі” – тиждень хороших екранізацій
Цього тижня на українських екранах демонструються: драма “Анна Кареніна” Джо Райта, драма “Життя Пі” Енґа Лі, романтична комедія “Вишенька на новорічному торті” Лаури Моранте і комедія “Снігова королева 3D” Максіма Свєшнікова.
Анна Кареніна/Anna Karenina
У ролях: Кайра Найтлі, Джад Лоу, Аарон Тейлор-Джонсон, Келлі Макдональд, Аліса Вікандер
Британський режисер Джо Райт, знаний своїми адаптаціями відомих літературних творів, цього разу звернувся до російської класики і екранізував один із найвідоміших романів Льва Толстого “Анна Кареніна”. Судячи із статті у Вікіпедії, фільм Райта став тринадцятою екранізацією цього складного і суперечливого твору, проте режисерові вдалося ефектно виділитися на фоні своїх попередників.
Нова “Анна Кареніна” сумлінно слідує за сюжетом літературного першоджерела, проте не наслідує його реалізму. Райт не захотів знімати іще один костюмований фільм і помістив його дію в грубо підкреслені та еклектичні театральні декорації. Рішення здається вдалим, адже умовність місця й дії автоматично знімає усі можливі дорікання в недостовірному відображенні російського життя ХІХ століття.
Фільм розпочинається одразу на театральній сцені, а далі продовжується драматичною зміною декорацій, що вона відбувається на наших очах, проходами героїв через студійні лаштунки і несподіваним переміщенням із кімнати у чисте поле, купе потягу чи навіть інше місто. Сам потяг у картині – це лише іграшка дитячої залізниці, в яку грається маленький Сєрьожа Каренін. Цей складний та вишуканий епізод, за який треба подякувати насамперед операторові Шеймусу МакГарві, задає надалі тон усій двогодинній картині.
Автором сценарію картини став відомий драматург Том Стоппард, який попри свою сценарну діяльність, найбільше уславився саме театральними роботами. Натомість Джо Райт колись починав кар’єру в ляльковому театрі, тож “Анна Кареніна” виглядає дитям пристрасті двох затятих театралів. Саме Стоппарду належить ідея представити російську аристократію 1870-х як велику трупу акторів, що вони відчайдушно намагаються грати сцени з французького життя. Трагедія ж Анни полягає у тому, що вона наважилася відмовитися від лицедійства.
Райт доповнив сценарій бутафорною ляльковістю, підкреслено екзальтованими жестами героїв, величними та бароковими костюмами, манірними танцями та помпезними інтер’єрами. Втім, картина пронизана також любов’ю до образу імпортованої на захід Росії – із її снігами, мужиками, ізбами та калінкою-малінкою. В ній знайшлося місце і вшануванню власне російського театру, зокрема – балету. Скажімо, сцена першого танцю Анни і Вронського натякає на “Лебедине озеро” Чайковського, де Кітті Щербацька виступає у ролі Одетти, а Кареніна – Одилії.
Вже з перших хвилин “Анна Кареніна” стає несподіванкою для глядача, звиклого до класичних костюмованих постановок, проте після ефектного представлення усіх героїв драми, фільм поступово повертається у традиційні кінематографічні декорації. Постановка Райта чимось близька до епатажних кіноекспериментів Кена Рассела, щоправда, їй дуже бракує расселівської іронії, його сміливих культурних метафор. По-суті, вона залишається красивою мелодрамою із дворянського життя, як і решта кіноадаптацій.
Граф Лєв Толстой у своєму романі роздумував над природою почуттів чоловіка та жінки, над умовами, за яких можливе справжнє кохання, а також намагався дати рецепт подружнього щастя. Проте усі його філософування вкотре залишилися поза екранізацією, яка знову звела трагедію Анни Кареніної до печальних роздумів про вмирання любові та ревнощів розчарованої в своєму коханому жінки.
Життя Пі/Life of Pi
У ролях: Ірфан Кхан, Сурадж Шарма, Жерар Депардьє
Стрічка “Життя Пі” належить до невеликої поки що категорії картин, які намагаються поєднати вже традиційний для блокбастерів формат 3D і мистецьке авторське кіно. Слідом за “Піною” Віма Вендерса та “Хранителем часу” Мартіна Скорсезе, у картині американського тайванця Енґа Лі тривимірне зображення постає не атракціоном із предметами, що вони навмисно “вилітають” з екрану в зал, а максимально природнім та адекватним способом передачі реальності.
“Життя Пі” є екранізацією однойменного роману канадського письменника Янна Мартела, в якому йдеться про довге плавання індійського юнака Тихим океаном, і водночас про його власні стосунки з богом. В цій історії зовнішні події та потаємні душевні переживання тісно злилися воєдино, тож глибока картинка 3D якнайкраще відображає магічний реалізм стрічки. Картина Лі, подібно до фільму Бена Зайтліна “Звірі дикого Півдня” передає трагічні події через призму дитячого світогляду, в якому є місце дивам, божественному втручанню та чудернацьким потворам.
Історія Пі проста й водночас фантастична: через скруту його батько – власник зоопарку в Пондішері – вирішує пребратися зі своєю родиною до Канади, продати там тварин і розпочати нове життя. Він купує квитки на японське вантажне судно, та у районі Маріанської западини стається катастрофа, корабель тоне, і з усі присутніх на бортувиживає тільки Пі, а також зебра, гієна, орангутанг та бенгальський тигр на ім’я Річард Паркер.
Уся ця компанія опиняється на рятувальній шлюпці, але миру на імпровізованому ноєвому ковчегу досягти не вдається – звірі гризуться між собою, доки не залишається один тигр, з яким Пі й доведеться пливти разом продовж догих 227 днів.
Річард Паркер не збирається ділитися завойованим човном, тож хлопець має або приборкати тигра, або ж завоювати його довіру. Разом вони пливтимуть Тихим океаном, пізнають його таємниці, подолають шторм і ледь не загинуть на невідомому хижому острові. І поряд з ними завжди буде бог.
Стрічка “Життя Пі” є своєрідним відображенням тези Толстого “Царство Боже всередині нас”. Втім, юний Пі не є звичайним богошукачем. Він вже давно знайшов бога у індуїзмі, християнстві та ісламі (згодом до цього списку долучиться й Каббала) і абсолютно переконаний, що вища сила пронизує усе його існування. В цій картині бог не належить до певного місця чи конфесії, він еклектичний, як і саме життя головного героя – індійського хлопчика, названого у честь французького бассейну Пісін Молітор, і який плив на японському човні до Канади, а врешті-решт потрапив до Мексики.
Класичний “бог з машини” по-суті, є іще одним персонажем фільму, адже він постійно втручається у долю головного героя і повсякчас підкидає йому нові випробовування, або ж, навпаки, допомогу. Океан стає для Пі правдивим потойбіччям – жахливим, і водночас прекрасним. Енґ Лі зі своїм оператором Клаудіо Мірандою, створили неймовірну картину океанських просторів, сповнену краси та величі. В цьому звісно ще й величезна заслуга художників, які працювали над спецефектами, адже значна частина фільму була створена на комп’ютері. Проте всі візуальні ефекти виглядають тут настільки природніми, що інколи картина нагадує документальну передачу каналу “Дискавері”.
Втім, наприкінці стрічки, Пі розкаже іще один варіант своєї неймовірної історії, і глядачеві разом із героями фільму доведеться вирішувати, що є правдою, а що вигадкою – чудова пригода, сповнена божественни одкровень, чи сумна оповідь про хижість людської натури.
Вишенька на новорічному торті/ La cerise sur le gâteau
У ролях: Лаура Моранте, Паскаль Елбе, Ізабелль Каре
Аманді не щастить у коханні, а усі її романи так і не доходять до заручин. Дівчина вважає, що з чоловіками занадто складно порозумітися, тим часом як її подруга радить їй все ж таки визначитися із вибором. І хоча психоаналітик називає Аманду “жінкою-катастрофою”, доля дає їй іще один шанс зробити все правильно.
Снігова королева 3D/Снежная королева 3D
Ролі озвучували: Іван Охлобистін, Анна Ардова, Дмітрій Наґієв, Юрій Стоянов
Жанр: анімація, пригоди, родинний
Холодна й прагматична Снігова Королева прагне створити новий світ без емоцій та почуттів, тож позбавляється усіх представників творчих професій. Маленькій та сміливій Герді доведеться виступити проти неї заради порятунку брата Кая. На шляху до своєї мети дівчинка знайде нову родину та справжніх друзів.
Образ Кареніна в романі «Анна Кареніна»
Звичайно ж, коли заходить мова про відомому романі Л.М. Толстого «Анна Кареніна», все згадують образи самої Анни і її коханого Вронського. А ось про її чоловіка, Олексія Кареніна, нечесно забувають. Незважаючи на його невелику роль в творі, значення героя велике.
Герой старше своєї дружини на 20 років. У шлюбі Кареніни складаються давно. У них є син – восьмирічний Сергій. На самому початку роману Толстой згадує, що родина живе щасливо, але незабаром ми розуміємо, що це не так. Олексій Каренін займає почесну посаду і має високий статус у суспільстві. Героя поважають, а до його думки прислухаються. Але через велику кількість справ і проблем у нього немає часу на дружину і сина. Він постійно зайнятий і не приділяє родині належної уваги, адже для нього найголовніше – його кар’єра і робота. Тим часом молода і романтична Анна розуміє, що її чоловік не дає їй нормально жити. Вона всього лише існує без любові та уваги. Героїня намагається протистояти натиску Вронського, але поступово вона приходить до висновку, що їй зовсім не потрібно цього робити. Каренін, який був упевнений у своїй любові до Анни, відчуває себе нещасним, дізнавшись про зраду дружини. Правда, не зрозуміло, що його турбує більше: що його положення в суспільстві різко погіршиться, або те, що його залишає дружина. Як би там не було, він хоче, щоб Анна залишилася в родині. Коли у героїні народжується дочка від Вронського, він вперше відчуває жалість до неї, безпорадною і зломленій в родової гарячці. Він прощає зраду, але дружина не приймає його жертви. Тоді Каренін забороняє Сергію зустрічатися з матір’ю, а іншим – згадувати про неї. При цьому він і розлучення їй не дає, остаточно перекреслив її майбутнє з Вронским. Після загибелі Анни Олексій проявляє благородство і забирає до себе дочку Кареніної і Вронського.
Отже, герой проявляє себе як з хорошою, так і з поганої сторони. Йому властиві чесноти, але він готовий демонструвати їх тільки в крайніх випадках, коли його розжалоблять. Зазвичай же він закривається від світу холодністю, гордістю і зарозумілістю, відсторонюючись від усіх близьких людей. Саме ця його риса перекреслила сімейне щастя Кареніних.
Характеристика образу Анни Кареніної
Анна Кареніна – головна героїня роману Л. Толстого «Анна Кареніна». На початку роману Анна постає перед нами молодою привабливою жінкою з вищого суспільства. Вона весела, доброзичлива, приємна в спілкуванні. При цьому вона приблизна мати і дружина і найбільше любить свого сина. Її стосунки з чоловіком зовні виглядають зразковими, і тільки при найближчому розгляді в них відчувається фальш і штучність. Її з чоловіком пов’язує не більше, ніж повага, а не любовні почуття.
Зустріч з Вронським змінює Анну кардинально. Вона починає відчувати нову жагу до життя і любові. Її невблаганно тягне нове зароджується почуття до Вронського, сила, якій вона не може чинити опір. Анна – жінка чесна, відкрита, щира, сама заплутується в складних і фальшивих відносинах з чоловіком. Незважаючи на її опір відносини з Вронським продовжують розвиватися і в кінці кінців вона поступається пристрасному почуттю. При цьому вона жорстоко звинувачує себе, відчуває «злочинницею», але не може відмовитися від всепоглинаючої любові. Каренін неодноразово прощає її, веде себе великодушно, намагається зберегти шлюб. Така висока моральність з його боку викликає все більшу ненависть з боку Анни.
Після відходу від чоловіка Анна не знаходить спокою. Ні любов Вронського, ні маленька дочка, ні поїздки і розваги не приносять їй заспокоєння. Душевні розлади посилюються розлукою з улюбленим сином. Суспільство не приймає її, друзі відвертаються. Вона все більше усвідомлює глибину свого нещастя. Кареніна стає дратівливою і підозрілою, а захоплення морфієм ще більше підсилює ці почуття. Вона починає безпідставно ревнувати Вронського, відчуває свою залежність від його любові і бажань. У той же час Ганна бачить, що Вронський змушений відмовитися від багато чого важливого для нього в житті, через неї і намагається замінити йому собою цілий світ. Поступово їй починають приходити думки про смерть як про вірний спосіб розплутати цей клубок. Все для того щоб більше не бути винною, щоб зробити винуватим Вронського і в той же час звільнити його від себе.
Анна Кареніна – жінка надзвичайно приваблива і щира, але при цьому нещасна, винувата і жалюгідна. На долю героїні значно вплинули закони суспільства тих часів, трагічна роз’єднаність і нерозуміння в родині. Крім того в основі роману лежать і народні моральні уявлення про роль жінки. Анна не може бути щасливою, зробивши нещасними інших людей і порушуючи закони моральності і боргу.