Menu Close

Хто такі мокші та ерзя

Чому українці називають росіян мокшанами

Слова «мокша» і «мокшани» занадто часто зустрічаються в суперечках про історію України і Росії. Автори таких коментарів вважають, що росіяни походять від фіно-угорського етносу і не мають пов’язувати себе з Руссю і слов’янами взагалі. Де в «мокшах» правда, а де історична спекуляція — розбирається WAS.

У другій половині 19 століття ідеологія панславізму про необхідність об’єднання слов’янських народів стала інструментом зовнішньої політики Російської імперії, виправданням експансії на Балканах і в Східній Європі. Це посилювало антиросійські настрої. Як наслідок, виникали теорії, що викреслювати росіян зі слов’ян і зараховували їх до фінів і тюрків.

У сучасній Україні версія про походження російського народу від фіно-угорського племені мокшан стала популярною з подачі історика-любителя, автора бестселера «Країна Моксель, або Московія» (2006) Володимира Білінського.

Основні тези Білінського:

  • «великоруські» землі від Ростова, Рязані до Біломор’я і Вологди в 9–13 століттях були повністю заселені фінськими племенами;
  • центр майбутнього Московського князівства в 13 столітті називався Моксель, тут жило фінно-угорське плем’я мокшан;
  • на територію Московського князівства слов’ян депортували тільки в 15–16 століттях, після завоювання Великого Новгорода, Пскова, чернігівських та смоленських земель;
  • літописі, що суперечать цим твердженням, були сфальсифіковані у 18 столітті російськими істориками під керівництвом імператриці Катерини II.

2011 року Державний комітет телебачення та радіомовлення України нагородив Володимира Білінського премією імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності як автора твору, що «сприяє утвердженню історичної пам’яті народу, національної самосвідомості та самобутності».

Список джерел з книги Володимира Білінського «Країна Моксель, або Московія»

Хто проти археологів?

Нагородження Білінського органом державної влади — ганебний вчинок. «Країна Моксель, або Московія» побудована на вибірковому цитуванні газетних заміток і історичних творів 18 століття. Автор ігнорує сучасні дослідження, зокрема українські, а також цілі галузі науки: археологію і генетику. Бо не може знайти там підтвердження своїм поглядам.

Участь фінно-угорських народів (мурома, меря, весь, мокша, мещера) у формуванні російського етносу — далеко не сенсація. Цей факт визнавався ще засновниками російської історії: Карамзіним, Соловйовим, Ключевським. Однак всі вони, і український історик Михайло Грушевський теж, вважали, що росіяни виникли в результаті змішування фінів і слов’ян.

Розселення слов’янських племен кривичів і в’ятичів на землях нинішньої Росії згадує літопис 12 століття «Повість временних літ». Не можна виключити, що літописні свідчення були сфальсифіковані, а вчені свідомо малювали росіянам походження від слов’ян. Припустимо. Складніше протиставити щось археологічним знахідкам.

Лише в районі нинішньої Москви вивчено понад 70 груп курганів в’ятичів 11–13 століть. У похованнях 10–13 столітть Псковської, Полоцької та Смоленської земель виявлено безліч браслетовидних скроневих кілець із зав’язаними кінцями — це характерна ознака кривичів. А от на думку Білінського, в цей час тут жили лише фіно-угри.

Сумнівна навіть їх причетність до назви Москви-ріки, міста, князівства і царства. Можливо, «москва» — це два фіно-угорських слова: моск — темний, ва — вода. Втім, більш імовірним вчені вважають слов’янське або балтійське походження назви. Існують також іраномовна й кавказька гіпотези.

Костюм жінки Мазунінської культури 3–5 століть (могильники Південної Удмуртії). Антропологічний тип похованих близький до марійців і мокшан. Фото: Alexander V. Solomin / Національний музей Республіки Татарстан / CC BY-SA 3.0

Де батьківщина мокшан?

Мордовія — республіка у складі РФ, що розташована приблизно на півдорозі між Москвою і Волгою. Це 68-й за площею і 61-й за кількістю населення суб’єкт федерації, але перший за числом виправно-трудових колоній. За радянських часів туди направляли засуджених за «особливо небезпечні державні злочини», зокрема українських дисидентів та воїнів УПА.

А ще Мордовія примітна трьома державними мовами. Крім російської, це ерзянська і мокшанська. ЮНЕСКО вважає обидві мови вимираючими: у перепису 2002 року носіями називали себе 614 тисяч людей, 2010-го — вже 393 тисячі. Два фінно-угорських етноси, які вже дві тисячі років живуть на Східно-Європейській рівнині, асимілюються росіянами. Процес цей не тільки-но почався.

Спеціалізована установа ООН з питань освіти, науки і культури

Мордовська сім’я з Казанської губернії, 1870 рік. Джерело: Риттих, А. Ф. Казанська губернія / уклад. А. Ф. Риттих. — Казань, 1870. — 2 т. — (Матеріали для етнографії Росії; № 14).

Походження

Як з’явилися мордовські фіно-угри, достеменно не відомо. Історик початку 20 століття Любор Нідерле вважав їх андрофагами («андрос» — людина, «фагос» — поїдає) Геродота. Давньогрецький вчений у своїй «Історії» описав плем’я канібалів, яке жило в Східній Європі на північ від скіфів і допомагало тим у війнах проти перського царя Дарія Великого.

«Серед усіх племен найбільш дикі звичаї в андрофагів. Вони не знають ні судів, ні законів і є кочівниками. Одяг носять подібний до скіфського, але мова у них особлива. Це єдине плем’я людожерів у тій країні», — писав Геродот в 5 столітті до нашої ери

Скіфи були іраномовними. Можливо, грецький термін «андрофаги» був перекладом на грецьку іранського словосполучення «пожирачі людини» — мардха-вар, що близько по звучанню до слова «мордва».

Археологія доводить, що фіно-угри жили в центрі сучасної Росії принаймні з 1 століття нашої ери . У 6 столітті нашої ери про мордвинів (mordens), які воювали з німецькими племенами, пише готський історик Йордан. У 7 столітті мордвини, а в 10 столітті ерзя згадуються як васали Хозарського каганату. Передбачається, що тоді етнос почав ділитися на частини, і зараз ця відмінність існує навіть на рівні генетики.

Ті, хто пережили удари кочівників, «степові» мокшани, частіше бувають смуглявими, монголоїдного типу і генетично близькі до сусідів: марійців, татар, чувашів. Генотип білявих і сірооких «лісових» ерзя зберігся чистішим.

До цього часу відноситься Андріївський курган. Знайдені в ньому зброя, кераміка, прикраси за стилем подібні до матеріального світу інших фіно-угорських культур

Карта генетичних відстаней від мокшан (генетичний ландшафт за гаплогрупами Y-хромосоми). З книги «Панорама народів на тлі Європи. Неслов’янські народи Східної Європи», О.П. Балановський. Джерело: http://генофонд.рф Карта генетичних відстаней від ерзя (генетичний ландшафт за гаплогрупами Y-хромосоми). З книги «Панорама народів на тлі Європи. Неслов’янські народи Східної Європи», О.П. Балановський. Джерело: http: //генофонд.рф

Генетичні маркери ерзя розсіяні далеко на захід: серед росіян, білорусів, поляків, словаків. Це пояснюють тим, що мордвини прийшли на своє нинішнє місце проживання з Європи. Тут вони запозичили місцеву говірку, тобто стали фіно-уграми за мовою, а генетично залишилися європейцями.

Дослідження мітохондріальної ДНК підтверджує: мордва ближче до прибалтійських і слов’янських народів, ніж до фіно-угрів.

А що в літописах?

Навіть у себе в закутні мордва не була позбавлена слов’янського впливу. У могильниках 8–11 століть зустрічаються скляні браслети київських майстрів, сердолікові намиста з Рязані, застібки з емаллю, дорогі мечі слов’янського походження. У 12–13 століттях ці контакти вже документують літописи.

1103 року муромський і чернігівський князь Ярослав Святославич, онук Ярослава Мудрого, організував невдалий похід: «бися с Мордвою місяця березня в 4 день і переможений бисть Ярослав». На початку 13 століття мордовські народи воюють один проти одного. Ерзянського національного героя Пургаза підтримують булгари з Поволжя, а за мокшанського Пуреша вписався володимирський князь Юрій Всеволодович, онук Юрія Долгорукого.

Коли 1236 року прийшли монголи, ерзянський князь Пургаз пручався і загинув. Мокшани скорилися, в авангарді армії Батия пішли на Європу і, ймовірно, брали участь у штурмі Києва. За переказами, перед битвою при Легниці Пуреш змовився з герцогом Генриком Побожним про перехід на бік польсько-німецького війська. Про таємні домовленості дізналися монголи і перебили всіх мокшан у таборі.

Ці події в 13 столітті згадував фламандський монах Гійом де Рубрук, який за наказом французького короля Людовика IX відвідав монголів і описав побут підкорених ними народів: «Ця країна за Танаїдом [Доном] дуже красива і має ріки й ліси. На півночі знаходяться величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме моксель [мокши], що не мають жодного закону, чисті язичники. Міста у них немає, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах. Їхні князь і більша частина людей були вбиті в Німеччині».

Це єдине джерело, на основі якого Володимир Білінський вигадав назву землі Моксель. Більше воно ніде і ніколи не зустрічається.

Одна з ключових битв західного походу монголів. 9 квітня 1241 року закінчилася повним розгромом лицарського війська

З 10 по 13 століття жили окремою державою, яку історики називають Волзькою Булгарією

Ерзя і мокша – втрачені ідентичності великих народів

Як свідчать останні опитування близько 90 відсотки жителів України вважають себе українцями. Мова не про етнічне походження – я, наприклад, наполовину ерзя, частково поляк, ще меншою часткою українець з кримсько-татарськими коренями – теж самоідентифікую себе українцем. Хоча корені свої пам’ятаю і не приховую. Як і опитані – в анкеті були питання щодо етнічного походження респондентів. Йдеться саме про самоусвідомлення.

Це, звичайно, соціологія. Але – цифра красномовна. Якщо порівняти її з даними переписів населення, то у 1989 українцями себе називали 73% жителів України, у 2001 – 78%. Можна, говорити, що люди інших національностей їдуть з України, звідси і приріст. Проте їдуть так само й українці. Отже, головним поясненням буде саме ріст національної самосвідомості. Та я не про це.

Я про сусідню країну, колишнього “старшого брата”. Згідно перепису населення Російської Федерації 2010 року, “русскімі” себе визнали трохи менше 78% жителів країни. У порівнянні з попереднім переписом 2002 року цифра впала на більш, ніж 4%. Які там вже фактори впливають на цей процес – хай розбираються росіяни. Мене завжди цікавило інше. Хто ж такі ці “русскіє”, або “славянє”, як вони люблять себе називати?

Мій батько, етнічний ерзя родом з глухого мордовського села, мав у п’ятій графі “молоткастого та серпастого” гордий запис – “русскій”. Хоча угро-фінське походження було прописано в нього на обличчі куди красномовніше запису в паспорті. І таких в його селі було кожен другий, не рахуючи першого. З мордвою (саме так офіційно називають представників народів ерзя та мокша в РФ) ситуація зовсім не виняткова. Багато хто чув про вепсів, іжорців, хантів, мансів, водь, бесермян, чудь, меря, зирян? Це далеко не всі фіно-угорські народності. І всі вони практично зникли. Бо стали “русскімі”.

Мета мого допису – зовсім не принизити когось (росіян також, яке б етнічне походження вони не мали) за національно ознакою. Я просто хочу зрозуміти – чому росіяни так комплексують та стидаються свого коріння. Ну що такого, що ти не слов’янин, а угро-фін чи балт, приміром? Чому це треба всіляко приховувати, як щось негідне і негарне? Чому так вперто Росія чіпляється за міф про свою “слов’янськість”?

Під час переписів населення, видачі документів (посвідок про народження, паспортів тощо) етнічне походження нікого не цікавило – записували “русскій”, та й по всьому. Власне, це стосується не лише угро-фінів, а всіх народностей, котрі населяли Росію – всі поступово ставали “русскімі”.

Але – чому ерзя, черемиси, калмики, чуваші etc. з цим погоджуються? Чому не хочуть зберігати мову, культуру, звичаї, котрі значно багатші та древніші за нав’язувані їм “російські”, часто штучно вигадані?

Не я перший ставлю питання – чому втрачені ідентичності у великих (без сарказму!) народів? Про малі народності – чукчів, евенків, орочів, каракалпаків, кетів, кумандійців я взагалі мовчу. Хто з вас чув хоч половину з наведених мною назв? А це навіть не десята частина народів Росії. Ще існуючих. А скількох уже просто немає? Навіть пам’ять про них знайти почасти важко. Таке враження, що будь-які згадки про них хтось старанно підчищає.

“Василий Иванович Чапаев родился 28 января 1887 года в деревне Будайка Чебоксарского уезда Казанской губернии в русской крестьянской семье” – свідчить “Вікіпедія”. Насправді батько Чапаєва – ерзя, мати – напівчувашка, напівросіянка. “Русскій” Василь Іванович не дуже вже й русскій, якщо розібратися. Юрій Гагарін, Василь Шукшин, Лідія Русланова, Валентина Терешкова, Михайло Пуговкін, Володимир Гундяєв (патріарх Кіріл)… Всі вони представники угро-фінських етносів. Якщо про Гундяєва ці відомості ще можна віднайти, то спробуйте сказати сказати, що Гагарін і Терешкова – не “русскіє”.

Ні, з імперської точки зору тут все ясно – коли прибрати слов’янський фактор з офіційної історіографії країни, то втрачається сенс існування метрополії та “собирательская миссия”, тріщать “скрєпи”. Якщо ж розвивати національну самосвідомість, то від залишків імперії, котрими наразі є сучасна Російська Федерація, залишить взагалі лише спогад. Тут все ясно.

Але чому люди так ховають своє походження? Чому соромляться своїх коренів? Чому бути мордвином (чувашем, татарином, кимось іншим) стало в Росії соромно? І чому люди так цураються пам’яті своїх предків? Відповіді в мене немає. Та, власне, хай шукають її новоявлені росіяни.

Чому, власне, я це пишу? Який український інтерес у внутрішньоросійських справах? Якби не війна, я б цього й не робив. Бо, попри мої ерзянські (мордовські) корені, для мене сусідня країна – ворог. А щоб бити ворога, треба його розуміти. От я й ділюсь тим знанням, яке маю. Кілька останніх років я працював у Росії, саме у національних її утвореннях – Чувашії, Якутії, окраїнах – Хабаровському та Приморському краях. І мені ситуація з національними мовами в РФ до болю нагадувала ситуацію з українською. Всі ці мови вивчають в школах. І вивіски ними є. І дублювання на державних органах. І…все. Вони – “другосортні”. Хіба що Якутія тут є деяким винятком.

Ерзя і мокша – втрачені ідентичності великих народів

Якщо ти в Києві спілкуєшся (ще донедавна, згадайте!) українською – ти селюк і не зовсім повноцінний. Два українці, рідною мовою яких є українська, в Києві (Донецьку, Полтаві, Харкові, Чернігові – додайте самі, де) спілкуються каліченою російською. Бо так “престижно”. Так і в Росії. Два чуваші в столиці Чувашії Чебоксарах (змініть національності і міста на свій вибір, знову ж) спілкуються каліченою російською. Знайома картина?

Написати можна ще багато. Прогнозувати, що буде далі з етносами і народами, котрі створили сучасну Росію, як і з нею самою, я не берусь. Проте точно знаю – манкуртство ще нікого до добра не доводило. Україна тому – яскравий приклад. Різниця лише в тому, що українці змогли відродитись з попелу. Зараз ми свідки (і учасники!) саме творення української нації. Котру так само століттям гнобив і нищив російський імперіалізм. Чи відродиться Мордовія, Чувашія, Марій-Ел, Якутія etc.? І – чи хочуть вони цього? Поживемо – побачимо.

Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]