Нексиум таблетки (Nexium tablets ) ATC-классификация

фармакодинамика. Эзомепразол — S-изомер омепразола, который снижает секрецию соляной кислоты в желудке благодаря специфическому, направленному механизму действия. Он является специфическим ингибитором протонной помпы париетальных клеток. И R-, и S-изомеры омепразола имеют подобную фармакодинамическую активность.
Механизм действия . Эзомепразол — слабое основание, которое концентрируется и превращается в активную форму в очень кислой среде секреторных канальцев париетальных клеток, где ингибирует фермент Н + К + -АТФазу — протонную помпу — и угнетает как базальную, так и стимулированную секрецию кислоты.
Фармакодинамические эффекты. После приема 20 и 40 мг эзомепразола перорально начало действия препарата наблюдается в течение 1 ч.
После повторного применения 20 мг эзомепразола 1 раз в сутки в течение 5 дней, на 5-й день средняя максимальная секреция кислоты после стимуляции пентагастрином уменьшается в среднем на 90% при измерении через 6–7 ч после приема препарата.
Через 5 дней применения эзомепразола в дозах 20 мг и 40 мг перорально у пациентов с симптоматической ГЭРБ в течение 24-часового периода уровень внутрижелудочного рН выше 4 поддерживался в среднем на протяжении 13 и 17 ч соответственно. Часть пациентов, у которых после приема эзомепразола в дозе 20 мг рН желудка поддерживался на уровне больше 4 в течение 8; 12 и 16 ч составляла соответственно 76; 54 и 24%. Соответствующие пропорции пациентов при приеме эзомепразола в дозе 40 мг составляли 97; 92 и 56%.
С помощью AUC как опосредованного параметра концентрации препарата в плазме крови была продемонстрирована зависимость между угнетением секреции кислоты и экспозицией после применения препарата.
При применении эзомепразола в дозе 40 мг приблизительно 78% пациентов с рефлюксным эзофагитом выздоравливают через 4 нед, 93% — через 8 нед. лечения.
Через 1 нед. применения эзомепразола в дозе 20 мг 2 раза в сутки вместе с соответствующими антибиотиками приблизительно у 90% пациентов наблюдается успешная эрадикация H. pylori .
После эрадикации в течение 1 нед. нет необходимости в дальнейшей монотерапии антисекреторными препаратами для эффективного лечения язвы и устранения симптомов у пациентов с неосложненными язвами двенадцатиперстной кишки.
В рандомизированном двойном слепом плацебо-контролируемом клиническом исследовании пациентов с эндоскопически доказанным кровотечением пептической язвы класса Iа, Ib, IIа или IIb (9%; 43%; 38% и 10% соответственно) по Форресту рандомизировали в группы применения препарата Нексиум, р-р для инфузий (n=375) или плацебо (n=389). После эндоскопического гемостаза пациентам вводили или эзомепразол в дозе 80 мг в виде в/в инфузии продолжительностью 30 мин с последующей длительной инфузией со скоростью 8 мг/ч или плацебо в течение 72 ч. После начального 72-часового периода всех пациентов переводили на открытый пероральный прием препарата Нексиум в дозе 40 мг в течение 27 дней для угнетения кислотной секреции. Частота повторного кровотечения в течение 3 сут составила 5,9% в группе приема Нексиума и 10,3% в группе приема плацебо. Через 30 дней после терапии частота повторных кровотечений в группе приема Нексиума и плацебо составляла соответственно 7,7 и 13,6%.
В период лечения антисекреторными препаратами уровни гастрина в плазме крови повышаются в ответ на снижение секреции кислоты. Уровень хромогранина А (CgA) также возрастает вследствие уменьшения кислотности желудочного сока. Из-за повышения уровня CgA возможно влияние на результаты лабораторных исследований по выявлению нейроэндокринных опухолей. Согласно опубликованным данным минимум за 5 дней до измерения уровня CgA терапию ингибитором протонной помпы необходимо прекратить. Если уровни CgA и гастрина не нормализовались через 5 дней после отмены терапии эзомепразолом, следует провести повторные измерения через 14 дней после его отмены.
Во время длительной терапии эзомепразолом как у детей, так и взрослых наблюдалось увеличение количества энтерохромаффиноподобных клеток (enterochromaffin-like cells — ECL), которое, возможно, было вызвано повышением сывороточных уровней гастрина. Эти результаты считаются клинически незначимыми.
На фоне длительного лечения антисекреторными препаратами отмечалось некоторое повышение частоты образования желудочных гландулярных кист. Такие изменения являются физиологическим следствием выраженного угнетения секреции желудочного сока, они доброкачественные по природе и проходят после завершения лечения.
Снижение кислотности желудочного сока по каким-либо причинам, в том числе вследствие применения ингибиторов протонной помпы, приводит к увеличению в желудке количества бактерий, которые обычно присутствуют в ЖКТ. Лечение ингибиторами протонной помпы может несколько повышать риск желудочно-кишечных инфекций, обусловленных, например, Salmonella и Campylobacter , и у госпитализированных пациентов, возможно, также Clostridium difficile .
Клиническая эффективность . В двух исследованиях с ранитидином как активным компаратором была показана лучшая эффективность Нексиума в лечении желудочных язв у пациентов, применяющих НПВП, в том числе ЦОГ-2 селективные НПВП.
В двух исследованиях с плацебо в качестве компаратора была продемонстрирована лучшая эффективность Нексиума в профилактике язв желудка и двенадцатиперстной кишки у пациентов (в возрасте >60 лет и/или с уже имеющейся язвой), которые применяют НПВП, в том числе ЦОГ-2 селективные НПВП.
Педиатрическая популяция . В исследовании, проведенном с участием педиатрических пациентов с ГЭРБ (в возрасте от Фармакокинетика. Всасывание . Эзомепразол неустойчив в кислой среде, поэтому для перорального применения используют гранулы с кишечно-растворимым покрытием. В условиях in vivo лишь незначительная часть эзомепразола превращается в R-изомер. Препарат быстро абсорбируется: C_max в плазме крови достигается через 1–2 ч после приема. Абсолютная биодоступность эзомепразола после однократного приема дозы 40 мг составляет 64% и возрастает до 89% на фоне ежедневного приема 1 раз в сутки. Для дозы 20 мг эзомепразола эти показатели составляют 50 и 68% соответственно. Прием пищи замедляет и снижает всасывание эзомепразола, однако это существенно не влияет на действие эзомепразола на внутрижелудочную кислотность.
Распределение . Выраженный объем распределения при равновесной концентрации у здоровых добровольцев составляет приблизительно 0,22 л/кг массы тела. Эзомепразол на 97% связывается с белками плазмы крови.
Биотрансформация . Эзомепразол полностью подвергается метаболизму с участием системы цитохрома Р450 (CYP). Основная часть метаболизма эзомепразола зависит от полиморфной изоформы CYP 2C19, которая отвечает за образование гидрокси- и дезметилметаболитов эзомепразола. Метаболизм оставшейся части обеспечивается другой специфической изоформой, CYP 3A4, которая отвечает за образование эзомепразол сульфона, основного метаболита, который определяется в плазме крови.
Выведение . Параметры, приведенные ниже, отражают в основном характер фармакокинетики у пациентов с активным ферментом CYP 2C19 (пациенты с активным метаболизмом).
Общий плазменный клиренс составляет приблизительно 17 л/ч после однократного приема препарата и приблизительно 9 л/ч — после многократного приема. Т_½ из плазмы крови составляет приблизительно 1,3 ч при систематическом приеме препарата 1 раз в сутки. Эзомепразол полностью выводится из плазмы крови между приемами и тенденции к его накоплению в организме при применении 1 раз в сутки не наблюдается.
Основные метаболиты эзомепразола не влияют на секрецию желудочного сока. При пероральном применении эзомепразола до 80% выводится в виде метаболитов с мочой, остальная часть выводится с калом. В моче определяется менее 1% неизмененного эзомепразола.
Линейность/нелинейность . Фармакокинетика эзомепразола исследовалась в случае применения препарата в дозе до 40 мг 2 раза в сутки. Площадь, ограниченная кривой зависимости концентрации препарата в плазме крови от времени, увеличивается при повторном приеме эзомепразола. Это увеличение является дозозависимым и приводит к нелинейному росту «доза — AUC” после повторного применения препарата. Эта зависимость от времени и дозы обусловлена снижением метаболизма первого прохождения и системного клиренса, возможно, связанным с угнетением фермента CYP 2C19 эзомепразолом и/или его сульфонметаболитом.
Пациенты особых групп. Медленные метаболизаторы . Около 2,9 ± 1,5% населения не имеет функционального фермента CYP 2C19 и называется медленными метаболизаторами. У таких лиц метаболизм эзомепразола, вероятно, катализируется преимущественно CYP 3A4. После многократного применения эзомепразола в дозе 40 мг 1 раз в сутки средняя AUC была примерно на 100% выше у медленных метаболизаторов, чем у лиц с функциональным ферментом CYP 2C19 (быстрых метаболизаторов). Средняя C_max в плазме крови была повышена приблизительно на 60%. Эти данные не требуют изменений в дозировании эзомепразола.
Пол . После однократного применения эзомепразола в дозе 40 мг средняя AUC у женщин примерно на 30% выше, чем у мужчин. Зависимой от пола разницы не отмечается при повторном применении препарата 1 раз в сутки. Эти данные не влияют на дозировку эзомепразола.
Нарушение функции печени . Метаболизм эзомепразола у пациентов с легкими или умеренными нарушениями функции печени может быть нарушен. У пациентов с тяжелыми нарушениями функции печени скорость метаболизма снижается, в результате чего AUC эзомепразола в плазме крови возрастает вдвое. Поэтому максимальная доза препарата у пациентов с тяжелыми нарушениями функции печени не должна превышать 20 мг. Эзомепразол или его основные метаболиты не проявляют тенденции к накоплению при применении 1 раз в сутки.
Нарушение функции почек . Не проводилось исследований с участием пациентов со сниженной функцией почек. Поскольку почки отвечают за выведение метаболитов эзомепразола, но не за выведение основного соединения, изменений метаболизма эзомепразола у пациентов с нарушением функции почек не ожидается.
Пациенты пожилого возраста . Метаболизм эзомепразола незначительным образом меняется у пациентов пожилого возраста (71–80 лет).
Педиатрическая популяция . Дети в возрасте 12–18 лет . После повторного применения эзомепразола в дозе 20 и 40 мг общая экспозиция (AUC) и время до достижения C_max препарата в плазме крови (t_max) у детей в возрасте 12–18 лет были схожими со значениями AUC и t_max у взрослых при применении обеих доз эзомепразола.

Показания Нексиум таблетки

взрослые
Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь (ГЭРБ):

• лечение эрозивного рефлюкс-эзофагита;
• длительное лечение пациентов с излеченным эзофагитом с целью предотвращения рецидива;
• симптоматическое лечение ГЭРБ.

В сочетании с соответствующими антибактериальными лекарственными средствами для эрадикации Helicobacter pylori:

• лечение язвы двенадцатиперстной кишки, обусловленной Helicobacter pylori ;
• предупреждение рецидивов пептических язв у больных с язвами, обусловленными Helicobacter pylori.

Пациенты, которым необходимо длительное применение НПВП:

• заживление язв желудка, обусловленных применением НПВП;
• профилактика язв желудка и двенадцатиперстной кишки, обусловленных применением НПВП, у пациентов, которые относятся к группе риска.

Длительное лечение после в/в применения препарата для профилактики рецидива кровотечения из пептических язв.
Лечение синдрома Золлингера — Эллисона.
Дети в возрасте от 12 лет.
ГЭРБ:

• лечение эрозивного рефлюкс-эзофагита;
• длительное лечение пациентов с излеченным эзофагитом с целью предотвращения рецидива;
• симптоматическое лечение ГЭРБ.

В сочетании с антибиотиками при лечении язвы двенадцатиперстной кишки, обусловленной Helicobacter pylori .

Применение Нексиум таблетки

взрослые. ГЭРБ. Лечение эрозивного рефлюкс-эзофагита. 40 мг 1 раз в сутки в течение 4 нед.
Пациентам с невылеченным эзофагитом или устойчивыми симптомами рекомендуется дополнительно применять препарат в течение 4 нед.
Длительное лечение пациентов с излеченным эзофагитом с целью предотвращения рецидива: 20 мг 1 раз в сутки.
Симптоматическое лечение ГЭРБ . Доза для пациентов без эзофагита составляет 20 мг 1 раз в сутки. Если после 4 нед лечения контроля над симптомами достичь не удалось, пациенту следует пройти дополнительное обследование. После исчезновения симптомов для их дальнейшего контроля может быть достаточным применение 20 мг 1 раз в сутки. При необходимости можно перейти на прием препарата в режиме «по требованию», то есть применять препарат по 20 мг 1 раз в сутки. Не рекомендуется применение препарата «по необходимости» для дальнейшего контроля за симптомами пациентам с риском развития язв желудка и двенадцатиперстной кишки, принимающих НПВП.
В комбинации с соответствующими антибактериальными лекарственными средствами для эрадикации Helicobacter pylori, а также для лечения язвы двенадцатиперстной кишки, вызванной Helicobacter pylori, и предотвращения рецидива пептических язв у пациентов с язвами, обусловленными Helicobacter pylori: 20 мг Нексиума с 1 г амоксициллина и 500 мг кларитромицина 2 раза в сутки в течение 7 дней.
Пациенты, требующие длительного применения НПВП. Лечение язв желудка, обусловленных применением НПВП: обычная доза составляет 20 мг 1 раз в сутки. Продолжительность лечения составляет 4–8 нед.
Профилактика язв желудка и двенадцатиперстной кишки, обусловленных применением НПВП, у пациентов, относящихся к группе риска: 20 мг 1 раз в сутки.
Длительное лечение после в/в применения препарата для профилактики рецидива кровотечения из пептических язв: 40 мг 1 раз в сутки в течение 4 нед после в/в применения препарата для профилактики рецидива кровотечения из пептических язв.
Лечение синдрома Золлингера — Эллисона . Рекомендованная начальная доза Нексиума составляет 40 мг 2 раза в сутки. В дальнейшем дозу корректируют индивидуально; лечение продолжается так долго, как этого требуют клинические показания. Исходя из имеющихся клинических данных, у большинства пациентов контроль состояния может быть достигнут при дозах 80–160 мг эзомепразола в сутки. Если дозы превышают 80 мг/сут, дозу следует разделить и применять 2 раза в сутки.
Пациенты особых групп. Пациенты с нарушенной почечной функцией . Пациентам с нарушением почечной функции коррекции дозы не требуется. Из-за ограниченного опыта применения препарата у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью при лечении таких пациентов следует соблюдать осторожность (см. Фармакокинетика).
Пациенты с нарушенной печеночной функцией . Пациентам с нарушением печеночной функции от слабой до умеренной степени тяжести коррекции дозы не требуется. Максимальная доза Нексиума для пациентов с нарушением печеночной функции тяжелой степени не должна превышать 20 мг (см. Фармакокинетика).
Пациенты пожилого возраста . Пациентам пожилого возраста коррекции дозы препарата не требуется.
Педиатрическая популяция. Дети в возрасте от 12 лет. ГЭРБ. Лечение эрозивного рефлюкс-эзофагита . 40 мг 1 раз в сутки в течение 4 нед.
Пациентам с невылеченным эзофагитом или устойчивыми симптомами рекомендуется дополнительно применять препарат в течение 4 нед.
Длительное лечение пациентов с излеченным эзофагитом с целью предотвращения рецидива: 20 мг 1 раз в сутки.
Симптоматическое лечение ГЭРБ . Доза для пациентов без эзофагита составляет 20 мг 1 раз в сутки. Если после 4 нед лечения контроля над симптомами достичь не удалось, пациенту следует пройти дополнительное обследование. После купирования симптомов последующий контроль над ними может быть достигнут путем применения препарата в дозе 20 мг 1 раз в сутки.
Лечение язвы двенадцатиперстной кишки, вызванной Helicobacter pylori . При выборе соответствующей комбинированной терапии следует учитывать официальные общегосударственные, региональные и местные рекомендации по бактериальной резистентности, длительности лечения (обычно 7 дней, но иногда до 14 дней) и надлежащего применения антибактериальных препаратов. Лечение должно проводиться под наблюдением специалиста.
Рекомендации по дозированию препарата

Дети в возрасте до 12 лет . Нексиум не следует применять детям в возрасте до 12 лет, поскольку данные по такому применению отсутствуют.
Способ применения . Таблетку следует глотать целиком, запивая жидкостью. Таблетки не следует разжевывать или измельчать.
Для пациентов, которые испытывают трудности при глотании, таблетки можно также растворить в половине стакана негазированной воды. Не следует использовать другие жидкости, поскольку они могут растворить кишечно-растворимую оболочку. Размешать до распада таблеток, после чего суспензию гранул следует выпить сразу или в течение 30 мин. Наполнить стакан водой наполовину, размешать остатки и выпить. Не следует разжевывать или измельчать гранулы.
Для пациентов, которые не могут глотать, таблетки следует растворить в негазированной воде и ввести через желудочный зонд. Важно тщательно проверить пригодность выбранного шприца и зонда. Инструкции по подготовке и введению препарата через зонд приведены ниже.
Введение препарата через желудочный зонд
1. Поместите таблетку в соответствующий шприц и набрать в шприц приблизительно 25 мл воды и около 5 мл воздуха. Для некоторых зондов может быть необходимо разведение препарата в 50 мл воды для того, чтобы избежать забивания зонда гранулами таблетки.
2. Сразу же встряхните шприц в течение приблизительно 2 мин для растворения таблетки.
3. Держите шприц наконечником вверх и убедитесь в том, что наконечник не засорился.
4. Подсоедините шприц к зонду, продолжая удерживать шприц направленным вверх.
5. Встряхните шприц и переверните его наконечником вниз. Немедленно введите 5–10 мл растворенного препарата в зонд. После введения верните шприц в прежнее положение и встряхните (шприц нужно удерживать наконечником вверх во избежание засорения наконечника).
6. Переверните шприц наконечником вниз и введите еще 5–10 мл препарата в зонд. Повторите эту процедуру до полного опорожнения шприца.
7. Наберите в шприц 25 мл воды и 5 мл воздуха и повторите пункт 5, если нужно, чтобы смыть осадок, который остался в шприце. Для некоторых зондов в случае необходимости следует набирать 50 мл воды.

Противопоказания

повышенная чувствительность к действующему веществу, замещенным бензимидазолам или другим компонентам препарата; эзомепразол не следует применять одновременно с нелфинавиром (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).

Побочные эффекты

резюме профиля безопасности . Среди тех нежелательных эффектов, которые наиболее часто встречаются в ходе проведения клинических исследований (а также в период послерегистрационного применения препарата), отмечаются головная боль, боль в животе, диарея и тошнота. Кроме того, профиль безопасности применения препарата является одинаковым для различных лекарственных форм препарата, показанных для лечения, возрастных групп и популяций пациентов. Дозозависимых нежелательных реакций выявлено не было.
Перечень нежелательных реакций представлен в виде таблицы . Ниже указаны нежелательные реакции на эзомепразол, возникновение которых регистрировали или подозревали во время клинических исследований препарата и в послерегистрационный период применения препарата. Ни одна из реакций не оказалась дозозависимой. Реакции приведены в соответствии с частотой их возникновения: очень часто (>1/10); часто (от ≥1/100 до

Особые указания

при наличии любых тревожных симптомов (например таких как существенное спонтанное уменьшение массы тела, периодическая рвота, дисфагия, рвота с примесью крови или мелена), а также при наличии язвы желудка или при подозрении на нее следует исключить наличие злокачественного новообразования, поскольку лечение Нексиумом может привести к сглаживанию симптоматики и отсрочить установление диагноза.
Долгосрочное применение препарата . Пациенты, принимающие препарат в течение длительного периода (особенно пациенты, которые получают лечение препаратом более года), должны находиться под регулярным наблюдением врача.
Лечение по необходимости . Пациенты, принимающие Нексиум по необходимости, должны быть проинструктированы о необходимости связаться со своим врачом при изменении характера симптомов.
Эрадикация Helicobacter pylori . При назначении эзомепразола для эрадикации Helicobacter pylori следует учесть возможность лекарственных взаимодействий между всеми компонентами тройной терапии. Кларитромицин является мощным ингибитором CYP 3A4, поэтому при назначении тройной терапии пациентам, получающим другие препараты, которые метаболизируются с участием CYP 3A4 (например цизаприд), необходимо учитывать возможные противопоказания и взаимодействия кларитромицина с этими лекарственными средствами.
Желудочно-кишечные инфекции . Применение ингибиторов протонной помпы может несколько повысить риск развития желудочно-кишечных инфекций, таких как Salmonella и Campylobacter (см. Фармакодинамика).
Всасывание витамина B ₁₂. Эзомепразол, как и все лекарственные средства, которые блокируют действие соляной кислоты, может уменьшать всасывание витамина В₁₂ (цианокобаламина) вследствие развития гипо- или ахлоргидрии. Это следует учитывать в случае проведения долгосрочного лечения пациентов со сниженными запасами витамина B₁₂ в организме или пациентов с факторами риска относительно сниженного всасывания витамина B₁₂.
Гипомагниемия . О тяжелой форме гипомагниемии сообщалось у пациентов, получавших лечение ингибиторами протонной помпы, такими как эзомепразол, по меньшей мере в течение 3 мес, а в большинстве случаев — в течение года. Могут наблюдаться серьезные проявления гипомагниемии, такие как усталость, тетания, делирий, судороги, головокружение и желудочковая аритмия, но эти симптомы могут начаться незаметно и их можно пропустить. В большинстве случаев состояние пациентов, у которых наблюдалась гипомагниемия, улучшалось после заместительной терапии магнием и прекращения лечения ингибиторами протонной помпы.
В отношении пациентов, которые, как ожидается, будут находиться на длительном лечении, или пациентов, получающих лечение ингибиторами протонной помпы сочетанно с дигоксином или лекарственными препаратами, которые могут вызвать развитие гипомагниемии (например с диуретиками), медицинским работникам следует рассмотреть вопрос об определении уровней магния перед началом лечения ингибиторами протонной помпы и периодически во время терапии.
Риск возникновения переломов . Ингибиторы протонной помпы, особенно при применении в высоких дозах и в течение длительного лечения (>1 года), в некоторой степени могут повышать риск перелома бедра, запястья и позвоночника, главным образом у пациентов пожилого возраста или при наличии других факторов риска. Данные, полученные в ходе наблюдательных исследований, свидетельствуют о том, что ингибиторы протонной помпы могут повышать общий риск переломов на 10–40%. Некоторые случаи такого увеличения количества переломов могут быть связаны с другими факторами риска. Пациенты с риском развития остеопороза должны получать лечение в соответствии с действующими клиническими рекомендациями и адекватное количество витамина D и кальция.
Комбинация с другими лекарственными средствами . Сочетанное применение эзомепразола с атазанавиром не рекомендуется (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). Если комбинации атазанавира с ингибитором протонной помпы избежать невозможно, рекомендуется тщательно наблюдать за пациентами в условиях стационара, а также повысить дозу атазанавира до 400 мг со 100 мг ритонавира; дозу эзомепразола 20 мг превышать не следует.
Эзомепразол является ингибитором CYP 2C19. Поэтому в начале или во время окончания лечения эзомепразолом следует иметь в виду возможность взаимодействия эзомепразола с лекарственными средствами, метаболизм которых проходит с участием CYP 2C19. Взаимодействие наблюдается между клопидогрелем и эзомепразолом (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). Клиническая значимость этого взаимодействия остается неопределенной. В качестве меры предосторожности одновременного применения эзомепразола и клопидогреля необходимо избегать.
Назначая эзомепразол для применения в режиме «по требованию», в связи с колебаниями концентраций эзомепразола в плазме крови следует учитывать последствия взаимодействия препарата с другими лекарственными средствами, см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ.
Сахароза . Данное лекарственное средство содержит сахарозу. Пациентам с редкой наследственной непереносимостью фруктозы, глюкозо-галактозной мальабсорбцией или сахаразо-изомальтазной недостаточностью не следует принимать этот препарат.
Влияние на результаты лабораторных исследований . Из-за повышения уровня хромогранина А (CgA) возможно влияние на результаты лабораторных исследований по выявлению нейроэндокринных опухолей. Чтобы избежать такого воздействия, лечение эзомепразолом следует прекратить не менее чем за 5 дней до измерения уровней СgA (см. Фармакодинамика).
Применение в период беременности и кормления грудью. Беременность . В данное время нет достаточного количества данных о применении Нексиума во время беременности. Несколько большее количество данных эпидемиологических исследований применения рацемической смеси омепразола в период беременности свидетельствует об отсутствии врожденных пороков и фетотоксического влияния. В исследованиях эзомепразола у животных не было выявлено прямого или косвенного вредного влияния на эмбриональное/фетальное развитие. В исследованиях рацемической смеси на животных не выявлено прямого или косвенного влияния на течение беременности, роды и постнатальное развитие. Следует с осторожностью назначать препарат беременным женщинам.
Умеренное количество данных о беременных женщинах (300–1000 случаев беременности) указывает на отсутствие мальформаций или токсического воздействия эзомепразола на состояние плода/здоровье новорожденного ребенка.
Результаты исследований на животных свидетельствуют об отсутствии прямого или косвенного вредного действия препарата на репродуктивную функцию за счет его токсического влияния.
Кормление грудью . Неизвестно, проникает ли эзомепразол в грудное молоко человека. Информации о последствиях воздействия эзомепразола на новорожденных/грудных детей недостаточно. Эзомепразол не следует применять во время кормления грудью.
Фертильность . Результаты исследований рацемической смеси омепразола на животных указывают на отсутствие влияния омепразола на фертильность в случае перорального введения препарата.
Дети . Нексиум не следует применять детям в возрасте до 12 лет, поскольку данные по такому применению отсутствуют.
Применяют детям в возрасте от 12 лет при таких показаниях.
ГЭРБ:

• лечение эрозивного рефлюкс-эзофагита;
• длительное лечение пациентов с излеченным эзофагитом с целью предотвращения рецидива;
• симптоматическое лечение ГЭРБ.

В сочетании с антибиотиками при лечении язвы двенадцатиперстной кишки, обусловленной Helicobacter pylori .
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами . Эзомепразол оказывает минимальное влияние на способность управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами. Сообщается о таких побочных реакциях, как головокружение (нечасто) и нечеткость зрения (редко) (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ). Если такие расстройства наблюдаются, пациентам не следует управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами.

Взаимодействия

влияние эзомепразола на фармакокинетику других препаратов. Ингибиторы протеазы . Отмечалось взаимодействие омепразола с некоторыми ингибиторами протеазы. Клиническая значимость и механизмы таких зарегистрированных взаимодействий не всегда известны. Повышенные уровни рН желудочного сока в период лечения препаратом могут изменять всасывание ингибиторов протеазы. Другой возможный механизм взаимодействия заключается в угнетении активности CYP 2C19.
Сообщалось, что при сопутствующем применении с омепразолом уровни атазанавира и нелфинавира в плазме крови снижались, поэтому их одновременное применение не рекомендуется. При сопутствующем применении омепразола (40 мг 1 раз в сутки) вместе с атазанавиром 300 мг/ритонавиром 100 мг у здоровых добровольцев экспозиция атазанавира существенно снижалась (значения AUC, C_max и C_min уменьшались примерно на 75%). Повышение дозы атазанавира до 400 мг не компенсировало влияния омепразола на экспозицию атазанавира. При сопутствующем применении омепразола (20 мг/сут) с атазанавиром 400 мг/ритонавиром 100 мг у здоровых добровольцев отмечалось снижение экспозиции атазанавира примерно на 30% по сравнению с экспозицией, отмеченной при ежедневном применении 300 мг атазанавира/100 мг ритонавира без омепразола в дозе 20 мг/сут. Одновременное применение омепразола (40 мг/сут) приводило к уменьшению средних значений AUC, C_max и C_min нелфинавира на 36–39%, а средние значения AUC, C_max и C_min фармакологически активного метаболита М8 снижались на 75–92%. Из-за сходства фармакодинамических эффектов и фармакокинетических свойств омепразола и эзомепразола не рекомендуется применять эзомепразол одновременно с атазанавиром (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ); одновременное применение эзомепразола с нелфинавиром противопоказано (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
В ходе сопутствующей терапии омепразолом (40 мг/сут) сообщалось, что при применении саквинавира (в сочетании с ритонавиром) его уровни в плазме крови повышались (80–100%). Лечение омепразолом в дозе 20 мг/сут не влияло на экспозицию дарунавира (в сочетании с ритонавиром) и ампренавира (в сочетании с ритонавиром). Лечение эзомепразолом в дозе 20 мг/сут не влияло на экспозицию ампренавира (в сочетании с ритонавиром и без него). Лечение омепразолом в дозе 40 мг/сут не влияло на экспозицию лопинавира (в сочетании с ритонавиром).
Метотрексат . У некоторых пациентов наблюдалось повышение уровней метотрексата на фоне сочетанного применения с ингибиторами протонного насоса.
При назначении метотрексата в высоких дозах следует рассмотреть возможность временной отмены эзомепразола.
Такролимус . При одновременном применении эзомепразола сообщалось о повышении уровня такролимуса в плазме крови. Следует проводить усиленный мониторинг концентрации такролимуса, а также функции почек (клиренс креатинина), при необходимости — корректировать дозирование такролимуса.
Лекарственные средства, всасывание которых зависит от рН . Угнетение желудочной кислотности во время лечения эзомепразолом и другими препаратами группы ингибиторов протонной помпы может снижать или повышать абсорбцию лекарственных средств, всасывание которых зависит от рН желудка. Как и в случае с другими лекарственными препаратами, снижающими внутрижелудочную кислотность, абсорбция таких препаратов, как кетоконазол, итраконазол, а также эрлотиниб, может уменьшаться, тогда как всасывание таких препаратов, как дигоксин, может повышаться во время лечения эзомепразолом. Одновременное применение омепразола (20 мг/сут) и дигоксина у здоровых добровольцев повышало биодоступность дигоксина на 10% (у 2 из 10 исследуемых лиц — до 30%). Редко регистрировались случаи токсичности, вызванной применением дигоксина. Однако следует соблюдать осторожность при назначении высоких доз эзомепразола пациентам пожилого возраста. Необходимо усилить терапевтический лекарственный мониторинг дигоксина.
Лекарственные средства, которые метаболизируются при участии CYP 2C9 . Эзомепразол является ингибитором CYP 2C19, основного фермента, который метаболизирует эзомепразол. Соответственно, при комбинации эзомепразола с препаратами, которые метаболизируются с участием CYP 2C19, такими как диазепам, циталопрам, имипрамин, кломипрамин, фенитоин и т.п., концентрации этих препаратов в плазме крови могут повышаться и может возникнуть необходимость в снижении их дозы. Это, в частности, следует иметь в виду, когда эзомепразол назначается для применения в режиме «по необходимости».
Диазепам . Сопутствующее применение эзомепразола в дозе 30 мг приводило к снижению клиренса диазепама, субстрата CYP 2C19, на 45%.
Фенитоин . При сопутствующем применении эзомепразола в дозе 40 мг у больных эпилепсией отмечался рост минимальной концентрации фенитоина в плазме крови на 13%. Рекомендуется контролировать уровень фенитоина в плазме крови в начале терапии эзомепразолом или в случае его отмены.
Вориконазол . Применение омепразола (40 мг 1 раз в сутки) увеличивало C_max и AUC_τ вориконазола (субстрата CYP 2C19) на 15 и 41% соответственно.
Цилостазол . Омепразол, а также эзомепразол действуют как ингибиторы CYP 2C19. В ходе перекрестного исследования применения омепразола в дозе 40 мг здоровым добровольцам повышало C_max и AUC цилостазола на 18 и 26% соответственно, а одного из его активных метаболитов — на 29 и 69% соответственно.
Цизаприд . У здоровых добровольцев при сопутствующем применении с эзомепразолом (40 мг) AUC возрастала на 32%, а Т_½ увеличивался на 31%, но значительного повышения максимального уровня цизаприда в плазме крови не наблюдалось. Незначительного увеличения интервала Q–Tc , которое наблюдалось при монотерапии цизапридом, при одновременном применении цизаприда с эзомепразолом не отмечалось (см. также ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Варфарин . В клиническом исследовании было показано, что при сопутствующем применении эзомепразола в дозе 40 мг у пациентов на фоне терапии варфарином время коагуляции оставалось в приемлемых пределах. Однако в пострегистрационный период сообщалось о нескольких отдельных случаях клинически значимого повышения индекса международного нормализованного отношения (INR) во время сочетанного применения этих лекарственных средств. Рекомендован мониторинг в начале и после окончания сочетанного применения эзомепразола на фоне терапии варфарином или другими производными кумарина.
Клопидогрель . Результаты фармакокинетического (ФК)/фармакодинамического (ФД) взаимодействия между клопидогрелем (нагрузочная доза 300 мг/поддерживающая доза 75 мг/сут) и эзомепразолом (перорально 40 мг/сут), полученные в ходе проведения исследований с участием здоровых добровольцев, показали снижение экспозиции активного метаболита клопидогреля в среднем на 40% и снижение максимального показателя ингибирования (индуцированной АДФ) агрегации тромбоцитов в среднем на 14%.
Во время проведения исследования с участием здоровых добровольцев, когда клопидогрель применялся вместе с эзомепразолом и ацетилсалициловой кислотой (АСК) в фиксированной комбинации доз (20 мг + 81 мг соответственно) по сравнению с применением клопидогреля в виде монотерапии, отмечалось снижение экспозиции активного метаболита клопидогреля почти на 40%.
Однако максимальные уровни ингибирования (индуцированной АДФ) агрегации тромбоцитов у этих лиц были одинаковыми в группе применения клопидогреля в качестве монотерапии и в группе применения клопидогреля вместе с эзомепразолом и АСК.
В наблюдательных и клинических исследованиях получены противоречивые данные о клинических аспектах ФК/ФД взаимодействия эзомепразола относительно основных сердечно-сосудистых явлений. В качестве меры предосторожности одновременного применения эзомепразола и клопидогреля необходимо избегать.
Исследованные лекарственные средства без клинически значимого взаимодействия. Амоксициллин и хинидин . Было отмечено, что эзомепразол не оказывал клинически значимого влияния на фармакокинетику амоксициллина или хинидина.
Напроксен или рофекоксиб . В течение кратковременных исследований сопутствующего применения эзомепразола с напроксеном или рофекоксибом никакого фармакокинетического взаимодействия замечено не было.
Влияние других лекарственных средств на фармакокинетику эзомепразола. Лекарственные средства, которые угнетают активность CYP 2C19 и/или CYP 3A4 . Эзомепразол метаболизируется с помощью ферментов CYP 2C19 и CYP 3A4. Одновременное применение эзомепразола и ингибитора CYP 3A4 кларитромицина (500 мг 2 раза в сутки) приводит к удвоению экспозиции (AUC) эзомепразола. Одновременное применение эзомепразола и комбинированного ингибитора CYP 2C19 и CYP 3A4 может привести к более чем 2-кратному увеличению экспозиции эзомепразола. Ингибитор CYP 2C19 и CYP 3A4 вориконазол приводил к повышению AUC_τ омепразола на 280%. Коррекции дозы эзомепразола, как правило, не требуется в любой из этих ситуаций. Однако следует рассмотреть вопрос о коррекции дозы для пациентов с тяжелым нарушением функции печени и в случае, если показано длительное лечение.
Лекарственные средства, которые индуцируют активность CYP 2C19 и/или CYP 3A4 . Препараты, которые как известно, индуцируют активность CYP 2C19 или CYP 3A4 или обоих ферментов (такие как рифампицин и зверобой), могут приводить к снижению уровней эзомепразола в плазме крови путем ускорения скорости его метаболизма.
Педиатрическая популяция . Исследования лекарственного взаимодействия проводились только с участием взрослых.

Передозировка

в данное время данные относительно преднамеренной передозировки очень ограничены. Симптомы, описанные при приеме препарата в дозе 280 мг, включали симптомы со стороны ЖКТ и слабость. Разовый прием эзомепразола в дозе 80 мг не вызывал никаких негативных последствий. Специфический антидот неизвестен. Эзомепразол значительным образом связывается с белками плазмы крови, поэтому выведение с помощью диализа незначительное. Как и при любой передозировке, следует проводить симптоматическое и общее поддерживающее лечение.

Нексіум таблетки (Nexium tablets ) ATC-класифікація

фармакодинаміка . Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який зменшує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки специфічному, спрямованому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи парієтальних клітин. І R-, і S-ізомери омепразолу проявляють подібну фармакодинамічну активність.
Механізм дії . Езомепразол є слабкою основою, що концентрується та перетворюється на активну форму в сильно кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н + К + -АТФ-азу — протонну помпу — та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.
Фармакодинамічні ефекти . Після застосування 20 та 40 мг езомепразолу перорально початок дії препарату спостерігається впродовж 1 год.
Після повторного застосовування 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів, на 5-й день середня максимальна секреція кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% при вимірюванні через 6–7 год після прийому препарату.
Через 5 днів застосування езомепразолу в дозах 20 мг та 40 мг перорально у пацієнтів із симптоматичною ГЕРХ протягом 24-годинного періоду рівень внутрішньошлункового рН вище 4 підтримувався в середньому протягом 13 та 17 год відповідно. Частка пацієнтів, у яких після прийому езомепразолу в дозі 20 мг рН шлунка підтримувалася на рівні більше 4 протягом 8, 12 та 16 год становила відповідно 76, 54 та 24%. Відповідні пропорції пацієнтів при застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг становили 97, 92 та 56%.
За допомогою AUC як опосередкованого параметра концентрації препарату у плазмі крові було продемонстровано залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією після застосування препарату.
При застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78% пацієнтів із рефлюксним езофагітом одужують через 4 тиж, 93% — через 8 тиж лікування.
Через 1 тиж застосування езомепразолу в дозі 20 мг двічі на добу разом з відповідними антибіотиками приблизно у 90% пацієнтів спостерігається успішна ерадикація Helicobacter pylori .
Після ерадикації протягом 1 тиж немає потреби в подальшій монотерапії антисекреторними препаратами для ефективного лікування виразки та усунення симптомів у пацієнтів із неускладненими виразками дванадцятипалої кишки.
У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні за участю пацієнтів з ендоскопічно доведеною кровотечею пептичної виразки класу Іа, Іb, ІІа чи ІІb (9, 43, 38 та 10% відповідно) за Форрестом рандомізували до груп застосування препарату Нексіум, р-н для інфузій (n = 375), або плацебо (n = 389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнтам вводили або езомепразол у дозі 80 мг у вигляді в/в інфузії тривалістю 30 хв із подальшою тривалою інфузією зі швидкістю 8 мг/год або плацебо протягом 72 год. Після початкового 72-годинного періоду всіх пацієнтів переводили на відкритий пероральний прийом препарату Нексіум у дозі 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотної секреції. Частота повторної кровотечі протягом 3 діб становила 5,9% у групі прийому Нексіуму та 10,3% у групі плацебо. Через 30 днів після терапії частота повторних кровотеч у групі прийому Нексіуму та плацебо становила відповідно 7,7 та 13,6%.
У період лікування антисекреторними препаратами рівні гастрину в сироватці крові зростають у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також підвищується внаслідок зниження кислотності шлункового соку. У зв’язку з підвищенням рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Згідно з опублікованими даними щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA терапію інгібітором протонної помпи необхідно припинити. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувалися через 5 днів після відміни терапії езомепразолом, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після її відміни.
Під час тривалої терапії езомепразолом як у дітей, так і дорослих спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (enterochromaffin-like cells — ECL), яке, можливо, було спричинене підвищенням сироваткових рівнів гастрину. Ці результати вважаються клінічно незначущими.
На фоні довготривалого лікування антисекреторними препаратами відзначалося деяке підвищення частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Такі зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку; вони є доброякісними за природою та минають після завершення лікування.
Зниження кислотності шлункового соку із будь-яких причин, у тому числі внаслідок застосування інгібіторів протонної помпи, призводить до збільшення у шлунку кількості бактерій, що зазвичай наявні у ШКТ. Лікування інгібіторами протонної помпи може дещо підвищувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, зумовлених, наприклад, Salmonella та Campylobacter , і у госпіталізованих пацієнтів, можливо, також Clostridium difficile .
Клінічна ефективність . У 2 дослідженнях з ранітидином як активним компаратором було показано вищу ефективність Нексіуму у лікуванні шлункових виразок у пацієнтів, які застосовують НПЗП, у тому числі ЦОГ-2 селективні НПЗП.
У 2 дослідженнях з плацебо в якості компаратора була продемонстрована вища ефективність Нексіуму у профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів (віком >60 років та/або з уже наявною виразкою), які застосовують НПЗП, у тому числі ЦОГ-2 селективні НПЗП.
Педіатрична популяція . У дослідженні, проведеному за участю педіатричних пацієнтів з ГЕРХ (віком від Фармакокінетика . Всмоктування . Езомепразол нестійкий у кислому середовищі, тому для перорального застосування використовують гранули з кишковорозчинним покриттям. В умовах in vivo лише незначна частина езомепразолу перетворюється на R-ізомер. Препарат швидко абсорбується: C_max у плазмі крові досягається через 1–2 год після прийому. Абсолютна біодоступність езомепразолу після одноразового прийому дози 40 мг становить 64% і зростає до 89% на тлі щоденного прийому 1 раз на добу. Для дози 20 мг езомепразолу ці показники становлять 50 і 68% відповідно. Прийом їжі уповільнює та знижує всмоктування езомепразолу, проте це істотно не впливає на дію езомепразолу на внутрішньошлункову кислотність.
Розподіл . Виражений V_d при рівноважній концентрації у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97% зв’язується з білками плазми крові.
Біотрансформація . Езомепразол повністю піддається метаболізму за участю системи цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфної ізоформи CYP 2C19, яка відповідає за утворення гідрокси- та дезметилметаболітів езомепразолу. Метаболізм частини, що залишилася, забезпечується іншою специфічною ізоформою, CYP 3A4, яка відповідає за утворення езомепразол сульфону, основного метаболіту, який виявляється в плазмі крові.
Виведення . Параметри, наведені нижче, відображають в основному характер фармакокінетики у пацієнтів з активним ферментом CYP 2C19 (пацієнти з активним метаболізмом).
Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/год після одноразового прийому препарату та приблизно 9 л/год — після багаторазового. Т_½ з плазми крові становить приблизно 1,3 год при систематичному прийомі препарату 1 раз на добу. Езомепразол повністю виводиться із плазми крові між прийомами і тенденції до його накопичення в організмі в разі застосування 1 раз на добу не спостерігається.
Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію кислоти шлункового соку. При пероральному застосуванні езомепразолу до 80% дози виводиться у вигляді метаболітів із сечею, решта виводиться з калом. У сечі виявляється менше 1% незміненого езомепразолу.
Лінійність/нелінійність . Фармакокінетика езомепразолу досліджувалася у разі застосування препарату в дозах до 40 мг двічі на добу. AUC збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним та призводить до нелінійного зростання «доза — AUC» після повторного застосування препарату. Ця залежність від часу та дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, можливо, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP 2C19 езомепразолом та/або його сульфонметаболітом.
Пацієнти особливих груп . Повільні метаболізатори . Приблизно 2,9±1,5% населення не маю функціонального ферменту CYP 2C19 і називаються повільними метаболізаторами. У таких осіб метаболізм езомепразолу, імовірно, каталізується переважно CYP 3A4. Після багаторазового застосування езомепразолу в дозі 40 мг 1 раз на добу середня AUC була приблизно на 100% вищою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб з функціональним ферментом CYP 2C19 (швидких метаболізаторів). Середня C_max у плазмі крові була підвищена приблизно на 60%. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу.
Стать . Після одноразового застосування езомепразолу в дозі 40 мг середня AUC у жінок є приблизно на 30% вищою, ніж у чоловіків. Залежної від статі різниці не відзначається при повторному застосуванні препарату 1 раз на добу. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.
Порушення функції печінки . Метаболізм езомепразолу у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки може бути порушеним. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки швидкість метаболізму знижується, внаслідок чого AUC езомепразолу в плазмі крові зростає вдвічі. Тому максимальна доза препарату в пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не має перевищувати 20 мг. Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення при застосуванні 1 раз на добу.
Порушення функції нирок . Не проводилося досліджень за участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, змін метаболізму езомепразолу у пацієнтів з порушенням функції нирок не очікується.
Пацієнти літнього віку . Метаболізм езомепразолу незначним чином змінюється у пацієнтів літнього віку (71–80 років).
Педіатрична популяція . Діти віком 12–18 років . Після повторного застосування езомепразолу в дозі 20 мг та 40 мг загальна експозиція (AUC) та Т_max у плазмі крові у дітей віком 12–18 років були схожими зі значеннями AUC і Т_max у дорослих у разі застосування обох доз езомепразолу.

Показання Нексіум таблетки

дорослі
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба:
– лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
– довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;
– симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
У поєднанні з відповідними антибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori :
– лікування виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori ;
– запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori .
Пацієнти, які потребують тривалого застосування НПЗП:
– загоєння виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗП;
– профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику.
Тривале лікування після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.
Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона.
Діти віком від 12 років
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба:
– лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
– довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;
– симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori .

Застосування Нексіум таблетки

дорослі . Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба
Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту : 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тиж.
Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тиж.
Довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву : 20 мг 1 раз на добу.
Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби . Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тиж лікування контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після зникнення симптомів для їх подальшого контролю може бути достатнім застосування 20 мг 1 раз на добу. За необхідності можна перейти на прийом препарату в режимі «за потребою», тобто застосовувати препарат по 20 мг 1 раз на добу. Не рекомендується застосування препарату «за потребою» для подальшого контролю симптомів у пацієнтів з ризиком розвитку виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, які приймають НПЗП.
У комбінації з відповідними антибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori, а також для лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori, та запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori : 20 мг Нексіуму з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину двічі на добу протягом 7 днів.
Пацієнти, які потребують тривалого застосування НПЗП
Лікування виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗП : звичайна доза становить 20 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування становить 4–8 тиж.
Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику : 20 мг 1 раз на добу.
Тривале лікування після в/в застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок : 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тиж після в/в застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.
Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона . Рекомендована початкова доза Нексіуму становить 40 мг двічі на добу. У подальшому дозу препарату коригують індивідуально; лікування триває так довго, як цього вимагають клінічні показання. Виходячи з наявних клінічних даних, у більшості пацієнтів контроль стану може бути досягнутий при дозах від 80 до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо дози перевищують 80 мг/добу, дозу слід розділити і застосовувати двічі на добу.
Пацієнти особливих груп
Пацієнти з порушеною нирковою функцією . Пацієнтам з порушенням ниркової функції корекція дози не потрібна. Через обмеженість досвіду застосування препарату у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю при лікуванні таких хворих слід дотримуватися обережності (див. Фармакокінетика ).
Пацієнти з порушеною печінковою функцією . Пацієнтам з порушенням печінкової функції від слабкого до помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Максимальна доза Нексіуму для пацієнтів з порушенням печінкової функції тяжкого ступеня не має перевищувати 20 мг (див. Фармакокінетика ).
Пацієнти літнього віку . Пацієнтам літнього віку корекція дози препарату не потрібна.
Педіатрична популяція . Діти віком від 12 років .
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба
Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту : 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тиж.
Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тиж.
Довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву : 20 мг 1 раз на добу.
Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби . Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тиж лікування контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після купірування симптомів подальший контроль над ними може бути досягнутий шляхом застосування препарату в дозі 20 мг 1 раз на добу.
Лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori . Під час вибору відповідної комбінованої терапії слід враховувати офіційні загальнодержавні, регіональні та місцеві рекомендації щодо бактеріальної резистентності, тривалості лікування (зазвичай 7 днів, але іноді до 14 днів) та належного застосування антибактеріальних препаратів. Лікування має проводитися під наглядом фахівця.
Рекомендовані дози залежно від маси тіла представлені в табл. 1.
Таблиця 1. Рекомендації щодо дозування препарату

Діти віком до 12 років . Нексіум не слід застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.
Спосіб застосування . Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи рідиною. Таблетки не слід розжовувати або подрібнювати.
Для пацієнтів, які відчувають труднощі при ковтанні, таблетки можна також розчинити в половині склянки негазованої води. Не слід застосовувати інші рідини, оскільки вони можуть розчинити кишковорозчинну оболонку. Розмішати до розпаду таблеток, після чого суспензію гранул слід випити відразу або протягом 30 хв. Наповнити склянку водою наполовину, розмішати залишки і випити. Не слід розжовувати або подрібнювати гранули.
Для пацієнтів, які не можуть ковтати, таблетки слід розчинити в негазованій воді та ввести через шлунковий зонд. Важливо ретельно перевірити придатність обраного шприца та зонда. Інструкції щодо підготовки та введення препарату через зонд наведені нижче.
Введення препарату через шлунковий зонд
1. Помістіть таблетку у відповідний шприц і наберіть у шприц приблизно 25 мл води та близько 5 мл повітря. Для деяких зондів може бути потрібне розведення препарату в 50 мл води для того, щоб уникнути забивання зонда гранулами таблетки.
2. Одразу ж струсіть шприц протягом приблизно 2 хв для розчинення таблетки.
3. Тримайте шприц наконечником вгору і переконайтеся в тому, що наконечник не засмітився.
4. Під’єднайте шприц до зонда, продовжуючи утримувати шприц спрямованим вгору.
5. Струсіть шприц та переверніть його наконечником донизу. Негайно введіть 5–10 мл розчиненого препарату в зонд. Після введення поверніть шприц у попереднє положення і струсіть (шприц потрібно утримувати наконечником вгору для уникнення його засмічення).
6. Переверніть шприц наконечником вниз і введіть ще 5–10 мл препарату в зонд. Повторіть цю процедуру до повного випорожнення шприца.
7. Наберіть у шприц 25 мл води та 5 мл повітря та повторіть пункт 5, якщо потрібно, щоб змити осад, що лишився у шприці. Для деяких зондів у разі необхідності потрібно набирати 50 мл води.
Діти . Нексіум не слід застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.
Застосовують у дітей віком від 12 років при таких показаннях.
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба:
– лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
– довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;
– симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori .

Протипоказання

підвищена чутливість до діючої речовини, заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.
Езомепразол не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Побічна дія

резюме профілю безпеки
Серед тих небажаних реакцій, які найбільш часто відмічають у ході проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного застосування препарату), головний біль, біль у животі, діарея і нудота. Крім того, профіль безпеки застосування препарату є однаковим для різних лікарських форм, показань для призначення лікування, вікових груп та популяцій пацієнтів. Дозозалежних небажаних реакцій виявлено не було.
Перелік небажаних реакцій представлено в табл. 2.
Нижче зазначені небажані реакції на езомепразол, виникнення яких реєстрували або підозрювали під час клінічних досліджень препарату та в післяреєстраційний період застосування. Жодна з реакцій не виявилася дозозалежною. Реакції наведені відповідно до частоти їх виникнення: дуже часто (>1/10); часто (від ≥1/100 до Таблиця 2

Особливості застосування

за наявності будь-яких тривожних симптомів (наприклад, таких як суттєве спонтанне зменшення маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, блювання з домішками крові або мелена), а також за наявності виразки шлунка або у разі підозри на неї потрібно виключити наявність злоякісного новоутворення, оскільки лікування Нексіумом може призвести до згладжування симптоматики і відстрочити встановлення діагнозу.
Довгострокове застосування препарату . Пацієнти, які приймають лікарський засіб протягом тривалого періоду (особливо хворі, які отримують лікування препаратом більше року), повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.
Лікування за потребою . Пацієнти, які приймають Нексіум за потребою, мають бути проінструктовані про необхідність зв’язатися зі своїм лікарем у разі зміни характеру симптомів.
Ерадикація Helicobacter pylori . При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori слід врахувати можливість лікарських взаємодій між усіма компонентами потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP 3A4, тому у разі призначення потрійної терапії пацієнтам, які отримують інші препарати, що метаболізуються за участю CYP 3A4 (наприклад цизаприд), необхідно враховувати можливі протипоказання і взаємодії кларитроміцину з цими лікарськими засобами.
Шлунково-кишкові інфекції . Застосування інгібіторів протонної помпи може дещо підвищити ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter (див. Фармакодинаміка ).
Всмоктування вітаміну B₁₂ . Езомепразол, як і всі лікарські засоби, які блокують дію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) внаслідок розвитку гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі проведення довгострокового лікування пацієнтів зі зниженими запасами вітаміну B₁₂ в організмі або пацієнтів з факторами ризику щодо зниженого всмоктування вітаміну B₁₂.
Гіпомагніємія . Про тяжку форму гіпомагніємії повідомлялося у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами протонної помпи, такими як езомепразол, щонайменше протягом 3 міс, а в більшості випадків — протягом року. Можуть спостерігатися серйозні прояви гіпомагніємії, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але ці симптоми можуть розпочатися непомітно і їх можна пропустити. У більшості випадків стан пацієнтів, у яких спостерігалася гіпомагніємія, покращувався після замісної терапії магнієм і припинення лікування інгібіторами протонної помпи.
Щодо пацієнтів, які, як очікується, будуть знаходитися на тривалому лікуванні, або щодо хворих, які отримують лікування інгібіторами протонної помпи сумісно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити розвиток гіпомагніємії (наприклад з діуретиками), медичним працівникам слід розглянути питання про визначення рівнів магнію перед початком лікування інгібіторами протонної помпи та періодично протягом терапії.
Ризик виникнення переломів . Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого лікування (>1 року), деякою мірою можуть підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястка та хребта, головним чином у пацієнтів літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Дані, отримані у ході спостережних досліджень, свідчать про те, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі випадки такого збільшення кількості переломів можуть бути пов’язані з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та адекватну кількість вітаміну D і кальцію.
Комбінація з іншими лікарськими засобами . Сумісне застосування езомепразолу з атазанавіром не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонної помпи уникнути неможливо, рекомендується ретельно наглядати за пацієнтами в умовах стаціонару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.
Езомепразол є інгібітором CYP 2C19. Тому на початку або під час закінчення лікування езомепразолом слід мати на увазі можливість взаємодії езомепразолу з лікарськими засобами, метаболізм яких здійснюється за участю CYP 2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем і езомепразолом (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами). Клінічна значимість цієї взаємодії залишається невизначеною. Як запобіжний захід одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.
Призначаючи езомепразол для застосування в режимі «за потребою», у зв’язку з коливаннями концентрацій езомепразолу в плазмі крові слід враховувати наслідки взаємодії препарату з іншими лікарськими засобами (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Сахароза . Даний лікарський засіб містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або сахарозо-ізомальтазною недостатністю не слід приймати цей препарат.
Вплив на результати лабораторних досліджень . Через підвищення рівня хромограніну А (CgA) можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування езомепразолом потрібно припинити щонайменше за 5 днів до вимірювання рівнів СgA (див. Фармакодинаміка ).
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність . У даний час немає достатньої кількості даних про застосування Нексіуму під час вагітності. Дещо більша кількість даних епідеміологічних досліджень застосування рацемічної суміші омепразолу в період вагітності свідчить про відсутність вроджених вад та фетотоксичного впливу. У дослідженнях езомепразолу у тварин не було виявлено прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на ембріональний/фетальний розвиток. У дослідженнях рацемічної суміші на тваринах не було виявлено прямого чи опосередкованого впливу на перебіг вагітності, пологи та постнатальний розвиток. Слід з обережністю призначати препарат вагітним.
Помірна кількість даних стосовно вагітних (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров’я новонародженої дитини.
Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої чи опосередкованої шкідливої дії препарату на репродуктивну функцію за рахунок його токсичного впливу.
Годування грудьми . Невідомо, чи езомепразол проникає у грудне молоко людини. Інформації про наслідки впливу езомепразолу на новонароджених/грудних дітей недостатньо. Езомепразол не слід застосовувати під час годування грудьми.
Фертильність . Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність у разі перорального введення препарату.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами . Езомепразол чинить мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляється про такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (рідко) (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.
Діти . Нексіум не слід застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

вплив езомепразолу на фармакокінетику інших препаратів
Інгібітори протеази . Відмічалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази. Клінічна значимість та механізми таких зареєстрованих взаємодій не завжди відомі. Підвищені рівні рН шлункового соку в період лікування омепразолом можуть змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інший можливий механізм взаємодії полягає у пригніченні активності CYP 2C19.
Повідомлялося, що при супутньому застосуванні з омепразолом рівні атазанавіру та нелфінавіру в сироватці крові знижувалися, тому їх одночасне застосування не рекомендується. При супутньому застосуванні омепразолу (40 мг 1 раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців експозиція атазанавіру істотно знижувалася (значення AUC, C_max та C_min знижувалися приблизно на 75%). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на експозицію атазанавіру. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг/добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців відмічалося зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30% порівняно з експозицією, відміченою при щоденному застосуванні 300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру без омепразолу в дозі 20 мг/добу. Супутнє застосування омепразолу (40 мг/добу) призводило до зменшення середніх значень AUC, C_max та C_min нелфінавіру на 36–39%, а середні значення AUC, C_max та C_min фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалися на 75–92%. Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); супутнє застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
У ході супутньої терапії омепразолом (40 мг/добу) повідомлялося, що при застосуванні саквінавіру (у поєднанні з ритонавіром) його рівні в сироватці крові зростали (80–100%). Лікування омепразолом у дозі 20 мг/добу не впливало на експозицію дарунавіру (у поєднанні з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Лікування езомепразолом у дозі 20 мг/добу не впливало на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром та без нього). Лікування омепразолом у дозі 40 мг/добу не впливало на експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром).
Метотрексат . У деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівнів метотрексату на фоні спільного застосування з інгібіторами протонної помпи.
У разі призначення метотрексату у високих дозах слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.
Такролімус . При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну); за необхідності — відкоригувати дозу такролімусу.
Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН . Пригнічення шлункової кислотності під час лікування езомепразолом та іншими препаратами групи інгібіторів протонної помпи може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і у випадку з іншими лікарськими засобами, що знижують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватися під час лікування езомепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг/добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у 2 із 10 досліджуваних осіб — до 30%). Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний моніторинг дигоксину.
Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP 2C9 . Езомепразол є інгібітором CYP 2C19, основного ферменту, що метаболізує езомепразол. Відповідно, при комбінації езомепразолу з препаратами, що метаболізуються за участю CYP 2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих препаратів у плазмі крові можуть зростати та може виникнути потреба у зниженні їх дози. Це, зокрема, слід мати на увазі, коли езомепразол призначається для застосування в режимі «за потребою».
Діазепам . Супутнє застосування езомепразолу в дозі 30 мг призводило до зниження кліренсу діазепаму, субстрату CYP 2C19, на 45%.
Фенітоїн . При супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на епілепсію відмічалося зростання мінімальної концентрації фенітоїну в плазмі крові на 13%. Рекомендується контролювати рівень фенітоїну в плазмі крові на початку терапії езомепразолом або у разі її скасування.
Вориконазол . Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) підвищувало C_max та AUC_τ вориконазолу (субстрату CYP 2C19) на 15 та 41% відповідно.
Цилостазол . Омепразол, а також езомепразол діють як інгібітори CYP 2C19. У ході перехресного дослідження застосування омепразолу в дозі 40 мг у здорових добровольців підвищувало C_max та AUC цилостазолу на 18 та 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів — на 29 та 69% відповідно.
Цизаприд . У здорових добровольців при супутньому застосуванні з езомепразолом (40 мг) AUC цизаприду зростала на 32%, а його T_½ — на 31%, але значного зростання C_max цизаприду в плазмі крові не спостерігалося. Незначного подовження інтервалу Q–Tc , яке спостерігалося при монотерапії цизапридом, при супутньому застосуванні цизаприду з езомепразолом не відмічалося (див. також ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Варфарин . У клінічному дослідженні було показано, що в разі супутнього застосування езомепразолу в дозі 40 мг у пацієнтів на фоні терапії варфарином час коагуляції залишався у прийнятних межах. Однак у післяреєстраційний період повідомлялося про декілька окремих випадків клінічно значущого підвищення індексу міжнародного нормалізованого відношення під час сумісного застосування цих лікарських засобів. Рекомендований моніторинг на початку та після закінчення сумісного застосування езомепразолу на фоні терапії варфарином чи іншими похідними кумарину.
Клопідогрель . Результати фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/підтримувальна доза 75 мг/ добу) і езомепразолом (перорально 40 мг/добу), отримані в ході проведення досліджень за участю здорових добровольців, показали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 40% і зниження максимального показника інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у середньому на 14%.
Під час проведення дослідження за участю здорових добровольців, коли клопідогрель застосовували разом з езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) у порівнянні із застосуванням клопідогрелю у вигляді монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40%.
Однак, максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими в групі застосування клопідогрелю як монотерапії й у групі застосування клопідогрелю разом з езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою.
У спостережних і клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії езомепразолу стосовно основних серцево-судинних явищ. Як запобіжний захід одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.
Досліджувані лікарські засоби без клінічно значущої взаємодії
Амоксицилін і хінідин . Було відмічено, що езомепразол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.
Напроксен або рофекоксиб . Протягом короткочасних досліджень супутнього застосування езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії помічено не було.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу
Лікарські засоби, які пригнічують активність CYP 2C19 та/або CYP 3A4 . Езомепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP 2C19 та CYP 3A4. Супутнє застосування езомепразолу та інгібітора CYP 3A4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу) призводить до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітора CYP 2C19 та CYP 3A4 може призвести до більш ніж двократного зростання експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP 2C19 та CYP 3A4 вориконазол призводив до підвищення AUC_τ омепразолу на 280%. Корекція дози езомепразолу, як правило, не потрібна в будь-якій із цих ситуацій. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки та в разі, якщо показано тривале лікування.
Лікарські засоби, які індукують активність CYP 2C19 та/або CYP 3A4 . Препарати, що, як відомо, індукують активність CYP 2C19 чи CYP 3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу в сироватці крові шляхом прискорення швидкості його метаболізму.
Педіатрична популяція . Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.
Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших препаратів
Інгібітори протеази . Відмічалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази. Клінічна значущість та механізми таких зареєстрованих взаємодій не завжди відомі. Підвищені рівні рН шлункового соку в період лікування омепразолом можуть змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інший можливий механізм взаємодії полягає у пригніченні активності CYP 2C19.
Повідомлялося, що при супутньому застосуванні з омепразолом рівні атазанавіру та нелфінавіру в сироватці крові знижувалися, тому їх одночасне застосування не рекомендується. При супутньому застосуванні омепразолу (40 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців експозиція атазанавіру істотно знижувалася (значення AUC, C_max та C_min знижувалися приблизно на 75%). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на експозицію атазанавіру. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг/добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців відмічалося зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30% порівняно з експозицією, відміченою при щоденному застосуванні 300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру без омепразолу в дозі 20 мг/добу. Супутнє застосування омепразолу (40 мг/добу) призводило до зменшення середніх значень AUC, C_max та C_min нелфінавіру на 36–39%, а середні значення AUC, C_max та C_min фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалися на 75–92%. Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); супутнє застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
У ході супутньої терапії омепразолом (40 мг/добу) повідомлялося, що при застосуванні саквінавіру (у поєднанні з ритонавіром) його рівні в сироватці крові зростали (80–100%). Лікування омепразолом у дозі 20 мг/добу не впливало на експозицію дарунавіру (у поєднанні з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Лікування езомепразолом у дозі 20 мг/добу не впливало на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром та без нього). Лікування омепразолом у дозі 40 мг/добу не впливало на експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром).
Метотрексат . У деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівнів метотрексату на фоні сумісного застосування з інгібіторами протонної помпи.
При призначенні метотрексату у високих дозах слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.
Такролімус . При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну); у разі необхідності — відкоригувати дозу такролімусу.
Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН . Пригнічення шлункової кислотності під час лікування езомепразолом та іншими препаратами групи інгібіторів протонної помпи може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і у випадку з іншими лікарськими засобами, що знижують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватися під час лікування езомепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у 2 із 10 досліджуваних осіб — до 30%). Рідко реєстрували випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний моніторинг дигоксину.
Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP 2C9 . Езомепразол є інгібітором CYP 2C19, основного ферменту, що метаболізує езомепразол. Відповідно, при комбінації езомепразолу з препаратами, що метаболізуються за участю CYP 2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих препаратів у плазмі крові можуть зростати та може виникнути потреба у зниженні їх дози. Це, зокрема, слід мати на увазі, коли езомепразол призначається для застосування в режимі «за потребою».
Діазепам . Сумісне застосування езомепразолу в дозі 30 мг призводило до зниження кліренсу діазепаму, субстрату CYP 2C19, на 45%.
Фенітоїн . При супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на епілепсію відмічалося зростання мінімальної концентрації фенітоїну в плазмі крові на 13%. Рекомендується контролювати рівень фенітоїну в плазмі крові на початку терапії езомепразолом або в разі її скасування.
Вориконазол . Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) збільшувало C_max та AUC_τ вориконазолу (субстрату CYP 2C19) на 15 та 41% відповідно.
Цилостазол . Омепразол, а також езомепразол діють як інгібітори CYP 2C19. У ході перехресного дослідження застосування омепразолу у дозі 40 мг у здорових добровольців підвищувало C_max та AUC цилостазолу на 18 та 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів — на 29 та 69% відповідно.
Цизаприд . У здорових добровольців при супутньому застосуванні з езомепразолом (40 мг) AUC цизаприду зростала на 32%, а його T_½ — на 31%, але значного зростання C_max цизаприду в плазмі крові не спостерігалося. Незначного подовження інтервалу Q–Tc , яке спостерігалося при монотерапії цизапридом, при супутньому застосуванні цизаприду з езомепразолом не відмічалося (див. також ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Варфарин . У клінічному дослідженні було показано, що при супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у пацієнтів на фоні терапії варфарином час коагуляції залишався у прийнятних межах. Однак у післяреєстраційний період повідомлялося про декілька окремих випадків клінічно значущого підвищення індексу міжнародного нормалізованого відношення під час сумісного застосування цих лікарських засобів. Рекомендований моніторинг на початку та після закінчення сумісного застосування езомепразолу на фоні терапії варфарином чи іншими похідними кумарину.
Клопідогрель . Результати фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/підтримувальна доза 75 мг/добу) і езомепразолом (перорально 40 мг/добу), отримані у ході проведення досліджень за участю здорових добровольців, показали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 40% і зниження максимального показника інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у середньому на 14%.
Під час проведення дослідження за участю здорових добровольців, коли клопідогрель застосовували з езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) у порівнянні із застосуванням клопідогрелю у вигляді монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40%.
Однак максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими в групі застосування клопідогрелю як монотерапії і в групі застосування клопідогрелю разом з езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою.
У спостережних і клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії езомепразолу стосовно основних серцево-судинних явищ. Як запобіжний захід сумісного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.
Досліджувані лікарські засоби без клінічно значущої взаємодії
Амоксицилін і хінідин . Було відмічено, що езомепразол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.
Напроксен або рофекоксиб . Протягом короткочасних досліджень супутнього застосування езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії помічено не було.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу
Лікарські засоби, які пригнічують активність CYP 2C19 та/або CYP 3A4 . Езомепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP 2C19 та CYP 3A4. Супутнє застосування езомепразолу та інгібітора CYP 3A4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу) призводить до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітора CYP 2C19 та CYP 3A4 може призвести до більш ніж двократного зростання експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP 2C19 та CYP 3A4 вориконазол призводив до підвищення AUC_τ омепразолу на 280%. Корекція дози езомепразолу, як правило, не потрібна в будь-якій із цих ситуацій. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки та в разі, якщо показано тривале лікування.
Лікарські засоби, які індукують активність CYP 2C19 та/або CYP 3A4 . Препарати, що, як відомо, індукують активність CYP 2C19 або CYP 3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу в сироватці крові шляхом прискорення швидкості його метаболізму.
Педіатрична популяція . Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

Передозування

на даний час дані щодо навмисного передозування дуже обмежені. При прийомі препарату в дозі 280 мг виникали симптоми з боку ШКТ та слабкість. Разовий прийом езомепразолу в дозі 80 мг не викликав жодних негативних наслідків. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значним чином зв’язується з білками плазми крові, тому виведення за допомогою діалізу незначне. Як і при будь-якому передозуванні, слід надати симптоматичне та загальне підтримувальне лікування.