Знайомтеся, нові обличчя українського кінематографа!

Вони – ще зовсім молоді і лише починають свій шлях в українському кінематографі. Але своїми роботами вже ввірвалися у сучасну історію українського кіно, гордо і водночас щиро заявляючи: нам є що сказати. Отож, два дні молоді режисери-випускники Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого презентували свої дипломні роботи. В основному – «короткі» фільми тривалістю 20 хвилин, робота над якими кипіла місяцями. Укрінформу пощастило побачити результати, і ми зрозуміли – майбутнє в українського кінематографа є.

Гальорка, а ну, ша! Кіно починається…

Захист дипломних робіт у режисерів – це незвичайне дійство. І не тільки тому, що це відбувається у Будинку кіно, а не в університетських аудиторіях, чи що замість вичитування тексту комісія вдивляється у екран. Насамперед, незвичайність – у самій атмосфері, оскільки сам захист швидше нагадує творчий зліт, а не «страшний час Х».

Вмостившись у крісло, як звичайний глядач, прислухаюся до розмов. Чути, як студенти емоційно обговорюють свої роботи: «…я ніч просидів над звуком», «…та в мене ледь серце не стало…», «треба ще дописати 20 секунд».

Водночас з іншого кутка зали чутно поважну розмову. «Молодь зараз шикарна. Я ніби побував на міжнародному фестивалі! Всі такі різні, і водночас всі такі талановиті…», – говорить один чоловік. «Хоча, звісно, до всіх знайдуться свої питання», – додає інший.

Як потім з’ясувалося, першим співрозмовником виявився сам Роман Ширман – відомий український кінорежисер і сценарист та голова екзаменаційної комісії.

Розмови стихають, бо комісія напоготові і наставник-викладач режисерського факультету, відомий актор і режисер, Василь Вітер дає «відмашку» і кіно починається…

Ми зупинимося на тих роботах, які здалися нам найцікавішими.

«Зав’язуй», Артур Разіньков

Перед початком свого фільму Артур (був студентом Луганської академії культури і у зв’язку з подіями на Сході перевівся до Києва) звертається до глядачів: «Всі ми від чогось залежимо. Свідомі люди хочуть цієї залежності позбутися. І коли ми вирішимо піти від однієї залежності, є ризик, що ми потрапимо у нову».

Кадр з фільму «Зав’язуй», Артура Разінькова

Отже, одного дня головний герой – пересічний офісний працівник – зустрічає старого знайомого, який радить йому кинути палити і дає візитівку корпорації, яка йому допомогла. «Відведіть сьогодні душу, тому що після сеансу ви більше ніколи палити не будете», – отримує тривожне застереження головний герой від свого куратора. І коли його дружину за всього одну випалену ним сигарету викрадають та б’ють струмом, він розуміє, що потрапив у нову залежність – від корпорації, яка тепер тримає його під прицілом.

Кадр з фільму «Зав’язуй», Артура Разінькова

За визначенням самого режисера, це драма з елементами трилеру, хоча і не без іронії. Інтригуючи, режисер залишає фінал відкритим, але стає зрозуміло – навряд чи герой знову потягнеться за сигаретою. Взагалі ж короткометражка цікава тим, що глядачу важко передбачити наступний виток сюжету, і режисеру вдається зберігати інтригу аж до кінця картини.

Фільм, до речі, знято за мотивами оповідання Стівена Кінга «Корпорація “Кидайте палити”». Цікаво, що у головній ролі – російський актор Сергій Фролов, який переїхав в Україну і у фільмі без проблем заговорив українською. Як розповів Артур, саме зараз актор знімається у новому українському фільмі у ролі самого Петлюри.

«Вибір», Едуард Томільченко

«Кожен із нас постійно робить в житті вибір. Він може бути як зовсім маленький, так і великий, що змінює життя. Наступна історія про те, як мій герой постає перед важливим вибором, і чи правильним він буде – ми дізнаємося вкінці», – інтригує Едуард.

Головний герой фільму – обдарований хлопець з провінційного містечка, що живе з батьком-художником, який постійно пиячить. Хлопець закоханий у дівчину, з якою займається у театральному гуртку, і вони разом мріють стати відомими акторами. Але раптово доля ставить його перед вибором: здійснити мрію чи врятувати батька від тяжкої хвороби. Глядача не може залишити байдужим саме щирість стосунків між батьком і сином, яку режисеру вдалося дуже правдиво передати. У фільмі батька головного героя зіграв знаменитий Олексій Богданович, а подругу хлопця – дівчина з Молдови Дойна Морару. «Вибір» Едуарда Томільченка дійсно зворушує чи не кожним кадром, а чуттєва музика остаточно заворожує глядача.

«Інша, але та», Анастасія Коротка

«Я помічаю, що останнім часом мені потрібно між чимось обирати. І коли я щось оберу – то не знаю, до чого це призведе, так само не знає і мій герой», – розповідає Анастасія про свій фільм.

Сюжет стрічки обертається навколо закоханої пари, яка от-от може стати подружжям – головний герой вирішив зробити пропозицію своїй дівчині і готує для неї романтичну вечерю. Але на порозі неочікувано з’являється його колишня, яка своєю появою втручається у вже складений світ закоханих. Режисер акцентувала саме на тому, як мучиться головний герой, коли наламавши дров, він мусить зізнатися у зраді своїй дівчині та з’ясувати передусім для себе – з ким хоче бути. У головних ролях – професійні актори: Сергій Малюга, Катерина Варченко, Ксенія Комкова.

Історія притягує саме своєю простотою і тим, що в поведінці головних персонажів глядач може легко впізнати себе: десь посміятися над собою, десь посумувати, а наприкінці задатися питанням – а як би я вчинив на місці головного героя?

«Слово», Ігор Висневський

«На жаль, так виходить, що в історії людства всі події з нами відбуваються не один раз, і їхній результат залежить від нашого вибору», – представив свою роботу Ігор.

Кадр з фільму «Слово», Ігоря Висневського

Фільм переносить глядача у Харків 1933 року в Будинок радянських письменників «Слово», який здобув недобру славу: там було арештовано багатьох діячів української культури. В центрі сюжету – добрі друзі і письменники-бунтарі Микола Хвильовий та Володимир Сосюра, які входили до лав комуністичної партії та підтримували українізацію. Режисер сконцентрував увагу саме на тривожній атмосфері, яка запанувала у творчих колах після арешту відданого партії письменника Михайла Ялового. Розчарувавшись в ідеї націонал-комунізму, Хвильовий не витримує напруження і вистрелює собі у скроню з пістолета, лишивши передсмертну записку. За сюжетом за крок від самогубства опиняється і Сосюра, але врешті він не наважується це зробити.

Кадр з фільму «Слово», Ігоря Висневського

Автору вдалося передати атмосферу 30-х років минулого століття, що є доволі складним завданням, а також підсилити враження від фільму динамічною музикою. У головних ролях знову ж таки професійні актори – Владислав Мамчур, Юрій Потапенко та Юлія Першута.

Хтось – про кіно, а ми – про гроші. А ще про таланти

Під час перегляду постійно переслідувало запитання – як же звичайним студентам вдалося створити такі класні фільми, адже не секрет, що зняти кіно – задоволення не з дешевих. Тим паче, що випускники знімали фільми переважно власним коштом (ну і з допомогою батьків) – зрозуміло, що дуже скромним. Виявляється, молодим талантам у виробництві кіно допомагали і колеги, і друзі по цеху, і викладачі – хто чим міг: технікою, порадами чи просто підтримкою. Більшість же відомих акторів, якщо їх зацікавить сценарій і сам режисер, погоджуються зніматися безкоштовно. А взагалі ж, це фінансове питання залишається досить болючим як для вчорашніх студентів, так і для всього вітчизняного кіновиробництва.

Укрінформ запитав у самих творців – що для них виявилося найважчим?

Едуард Томільченко: «Молодому режисеру зараз напевне найскладніше не ідею придумати чи знайти акторів, операторів, режисерів, а знайти кошти на проект, інвестора, щоб цей проект потім окупився. Щоб ми не просто створили фільм і поклали на полицю, а щоб його побачили якомога більше людей і щоб він приніс прибуток тим людям, які в нього вкладають кошти».

Едуард також розповів, що зараз його фільм та ще декілька робіт інших студентів будуть показувати по програмі громадської організації UNICEF по всіх дитячих колоніях.

Анастасія Коротка: «Мабуть, найважче знайти в собі сили на створення проекту. Можна почати писати одне, на наступний день виникає інша ідея, а на третій день розумієш, що це жахливо. Тобто творчий процес забирає багато сил. Приміром, сценарій моєї драми виношувався два роки, паралельно з цим у моєму житті відбувалися події, які теж наклали на нього відбиток. Спочатку це була комедія, потім хороша іронія, а саме через кінець я зрозуміла, що іронією не обійдешся».

Насамкінець ми поцікавилися враженнями голови екзаменаційної комісії, кінорежисера і сценариста Романа Ширмана від робіт молодих режисерів:

«Я був у захваті, надзвичайно цікаві роботи! Чимало режисерів, які зараз є лише студентами четвертого курсу, продемонстрували високу якість робіт. Якби щось з цього я побачив увечері по телевізору – я б частіше вмикав телевізор.

Там був чудовий ігровий фільм «Слово», також цікава комедійна робота «Нокдаун», де в головній ролі Дід Мороз – колишній боксер, а розповідь ведеться про те, що з ним відбувається. Фільм зроблений дуже професійно, дуже тонка робота. Була цікава документальна робота режисера Мирослави Дерепи про те, як молода сучасна дівчина прийшла до своєї колишньої няні в гості – вже старенької бабусі – просто поговорити. І це все знімалося – вийшов дуже цікавий і дотепний фільм.

Та найбільше мене вразили саме ігрові фільми. Серед них багато історичних, в яких дії відбуваються і в 30-ті роки на Заході України, і в 1944-му році, і в післявоєнні роки. Це взагалі для професійної студії виклик, а тут студентські та ще й зняті власним коштом! Коли я дивився студентські роботи, мене не покидала одна думка – от якби переважна більшість цих дівчат і хлопців потрапили в якесь сучасне кіновиробництво, щоб вони мали змогу і далі знімати. Кажуть, що в українському кіно немає талановитих людей. Розплющіть очі і подивіться, що вміють ці студенти! Я був щасливий це побачити».

Юлія Горбань, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Хто такий патріот?

Багато людей чули про такі поняття, як патріот і патріотизм. Що ж все-таки означає бути патріотом?

У цій статті ми розглянемо, хто такий патріот, якими якостями повинен володіти така людина і що таке патріотизм.

Поняття патріотизму в античності

Поняття патріотизму відомо світу з давніх часів. Вважається, що цей термін виник ще в античний час. У буквальному сенсі «патріотизм» означав «батьківщина» (від patris) і приписувався якого-небудь місту, де був народжений чоловік. Велике значення патріотизм мав в Стародавньому Римі. Патріотизм ділився на місцевий і імперський. Місцевий патріотизм підтримувався різними релігійними культами. Що ж стосується імперського патріотизму, то ним займалися імператори, які з метою згуртування населення створювали загальний імперський культ. Часто такі культи обожнювали імператора.

Патріот і патріотизм в сучасний час

У всі часи патріотом називали людину, яка любить свій народ і свою батьківщину незважаючи ні на що. У сучасному ж розумінні патріотом можна назвати людину, яка переживає почуття любові до своєї Вітчизни і готовий йти заради нього на жертви (в тому числі і пожертвувати своїми інтересами). Це почуття і прийнято називати почуттям патріотизму. Тобто простими словами патріотизм можна охарактеризувати як любов до батьківщини і до свого народу.

Як правило, роль патріотизму значно посилюється у воєнні роки. Різні патріотичні гасла можна побачити саме в ті роки, які відповідають тому чи іншому події, пов’язаної з війною. Так, наприклад, можна поглянути на польський плакат 1920 року, де зображені люди, які взялися за зброю з метою запобігання вторгнення радянських військ. На даному плакаті зображено напис «Гей, хто поляк, в багнети!» Такі плакати можна знайти у кожної країни, адже патріотизм знаком чи не кожному народові. Саме у воєнний час патріотизм проявляє себе найбільш яскраво, адже насувається загроза здатна пробудити в кожного громадянина сміливість і рішучість, бажання захистити рідну країну.

Яскравим прикладом патріотизму є також боротьба з фашизмом радянського народу, який не здався ворогові навіть при його загрозливий мощі. При цьому слід зазначити, що в Радянському Союзі патріотизм мав вкрай важливе значення і пропагувався повсюдно. Зараз пропаганда патріотизму також є важливою частиною соціальних програм багатьох країн світу.

Таким чином, можна сказати, що справжній патріот – це людина, яка цінує і любить свою батьківщину, народ, мову, історію, пишається своєю культурою, досягненнями народу, цінує і береже природу своєї країни.

При цьому не слід плутати патріотизм і екстремізм. Адже патріот зовсім не повинен бути агресивним по відношенню до інших народів, але повинен оберігати і захищати свій народ і країну.

Ми рекомендуємо прочитати також статтю по темі: Що означає бути патріотом.