Оповідання А. П. Платонова “Юшка”. Тема любові й ненависті навколишнього героя людей

Коротке оповідання Платонова залишає почуття гіркоти. Поневоле разочаровиваешься в людях, яких зображує автор. Здається, що в місті, де живе Юшка, немає жодного чималої й шляхетної людини, усе перетворилися в тупій і небезпечній тваринах. Моральна й духовна деградація, про яку говорить автор, приводить до появи подібних монстрів. На Русі завжди почитали юродивих, вони сприймалися не як люди, а майже як святі. Подібне відношення до блаженного передавалося з покоління впоколение.

Але в оповіданні Платонова ми бачимо зовсім іншу картину. Нещасний

старий Юхим (хоча старим його назвати не можна, адже йому всього лише біля сорока) живе особою, нікому не зрозумілим життям. Юшка не турбується про власний комфорт, йому далека турбота про благополуччя. Він задовольняється такою малістю, щоб тільки лише не вмерти сголоду. Юшка повна любові до навколишнього світу.

Він не розуміє жорстоких дітей, які піддають його образам і глузуванням. Старий думає, що діти просто люблять його, але не знають, як свою любов виразити. У читача діти не можуть не викликати відрази, адже в їхніх дитячих душах уже міцно оселилися й проросли такі якості, як жорстокість, презирство,

З них виростуть такі ж моральні чудовиська, як і їхні батьки. А про дорослий варто сказати особливо. Вони повністю позбавлені людяності, їм немає виправдання Автор говорить про їх: “У дорослих людей бувало зле горе або образа, або вони були п’яними, тоді серце їх наповнювалося лютою люттю”.

Люди зганяли на Юшці свою злість, били зовсім неповинної людини лише за те, що він був на них не схожий. Юшка безмовно сприймав всі побої й приниження. “Від лагідності Юшки доросла людина приходила в ожесточенье й бив його більше, ніж хотів спочатку, і в цьому злі забував на час своє горе”.

Подібне відношення до зовсім неповинної людини змушує задуматися про такі вічні цінності, як милосердя, доброта, співпереживання В оповіданні практично нічого не говориться про те, як живуть ті, хто кривдить і принижує Юшку. Ми знаємо лише, що вони говорять своїм дітям: “От ти будеш такий же, як Юшка! – Виростеш, і будеш ходити влітку босий, а взимку в худих валянках, і всі тебе будуть мучити, і чаю із цукром не будеш пити, а одну воду!

” За цими словами ховається занепокоєння про власне благополуччя Безумовно, не можна засуджувати людей, якщо вони думають про особистий комфорт. Але хто дав їм право так ненавидіти іншу людину, що має такі ж права на життя? Адже сам Юшка краще інших розуміє цінність життя, у тому числі й власної.

Він важко хворий, у той час сухота (туберкульоз) була невиліковним захворюванням Але, незважаючи на це, Юшка любить життя, насолоджується красою природи, по-доброму ставиться до людей. Особливої уваги заслуговує той факт, що Юшка відмовляв собі у всім, щоб дівчинка-сі-рота могла вчитися. Цей учинок говорить про те, що морально Юшка набагато вище людей, які його оточували. Вони думали тільки про себе, їхнє життя було схоже на порожнє й безглузде існування тварин Вони не зробили ні єдиного доброго вчинку, загрузли в егоїзмі й дріб’язковості. Юшка докорінно від них відрізняється.

У ньому немає ні краплі зла, заздрості, ненависті. Навіть стосовно людей, що повільно вбивали його, у Юшки немає навіть ледь помітного злого почуття Чому ж оточуючі люди не усвідомлюють всієї низькості свого поводження? Їхні вчинки свідчать про те, що суспільство деградувало, духовні цінності забуті. Життя в місті нам представляється похмурої, сіркою, сумовитої.

Усе до єдиного жителі здаються огидними істотами. Якби в оповіданні говорилося про лиха й прикрості, які їх підстерігають, у багатьох читачів це не викликало б ні жалості, ні жалю. Люди, які дозволяють собі так знущатися з безпомічного й беззахисного старого не заслуговують співчуття Юшці відкрито бажають смерті: “Чого ти землю нашу топчеш, боже опудало!

Хоч би ти помер, чи що, може, веселіше б стало без тебе, а то я боюся скучити…” Від таких слів стає страшно. І ці люди вважають себе нормальними. А нещасного старого вони зробили заручником свого настрою. Письменник з гіркотою й болем констатує, наскільки страшно, якщо в людях втрачені людяність і доброта.

Є чи в їхніх душах любов? Або про неї вже ніхто не згадує, залишилася одна лише ненависть, всепоглинаюча й звірина. Створюється враження, що навколишню Юшку люди не люблять нікого, навіть власних близьких. Адже той, у чиїй душі міцно оселилася ненависть, навряд чи здатна на любов.

Юшка безмовно зносить всі мучення, яким його піддають навколишні Він і гине-те саме через один негідника, що у чергову, недобру годину зустрівся на шляху. Цей перехожий ударив Юшку й спокійно пішов додому пити чай. А нещасний старий умер. По суті своєї Юшка став серйозним випробуванням для всіх навколишніх Випробуванням на людяність, якого вони не витримали. Ні в кого не виникло жалю, коли стало відомо про смерть Юшки.

Тільки потім, коли з’явилася незнайома дівчина, що розповіла про те, що зробив для неї злиденний старий, люди потроху стали замислюватися про його життя. Але ці думки були поверхневі й скороминущі. Як це ні парадоксально, але названа дочка Юшки, що завдяки йому одержала утворення, стала в цьому місті лікувати нещасних від страшної хвороби – туберкульозу.

Чи заслуговують люди такої милості? На це питання важко відповісти, тим більше що дівчина зробила свій вибір сама Вона допомагала людям, незважаючи на те, що Юшці ніхто так і не простягнув руку допомоги. Дівчина-Лікар дуже схожий на Юшку, незважаючи на те, що вона дуже мало знала його. Вона також добра, безмовна, повна любові до навколишнім.

У ній немає ні краплі ощадливості, вона навіть не бере гроші сбольних. Фінал оповідання вселяє надію, що хоча б після того, як дівчина з’явилася в місті, жителі задумалися про своє відношення до нещасного старого. Адже якщо цього не відбулося, жертва самого Юшки і його названої дочки виглядають даремними

Схожі твори:

1. Характери героїв оповідання А. П. Платонова “Юшка” Особливістю оповідання А. П. Платонова “Юшка” можна назвати приголомшливу вірогідність описаної обстановки. У нас, читачів, немає приводу сумніватися в правдивості історії. Усе – і характери героїв, і сама ситуація – здаються цілком правдоподібними й дуже пізнаваними. Про характер людей, імена яких не називаються за рідкісним винятком, можна сказати дуже й.
2. Переказ і коротка характеристика добутку Юшка Платонова А. П План переказу 1. Хто такий Юшка. Його портрет. 2. Відношення дітей до Юшки. 3. Злість дорослих побачивши Юшки. 4. Розмова Юшки з дочкою хазяїна кузні Дашей. 5. Щорічна відпустка Юшки. 6. Смерть цієї людини. 7. У містечко приїжджає дівчина й запитує Юхима Дмитровича. 8. Вона залишається в місті й всьому.
3. Юшка Платонова А. П “Давно, у стародавній час, жив у нас на вулиці старий на вид людин. Він працював у кузні при великій московській дорозі… підручним помічником у головного коваля…” Підсліпуватий і слабосильний, він носив воду, вугілля, роздмухував хутра – словом, куди пошлють. Кликали його Юхимом, але люди називали його Юшкою. Жив він на.
4. Переказ змісту повісті Платонова “Юшка” Давно, в старовинне час, Жив на одній вулиці старий на вигляд людина. Він працював у кузні при великій московської дорозі підручним помічником у головного коваля: носив у кузню воду, пісок і вугілля, роздував горно, тримав гаряче залізо на ковадлі і робив всяку іншу роботу. Звали його Юхимом, але всі люди.
5. Усвідомлення необхідності жалю й поваги до людини в оповіданні А. П. Платонова “Юшка” Оповідання А. П. Платонова “Юшка” необхідно читати кілька разів, щоб краще зрозуміти щирий зміст добутку. На перший погляд тут мова йде про людину, про яке можна сказати, що він “не від миру цього”. Дійсно, Юшка не схожа на всіх навколишнім. Його разюча несхожість на інші не має пояснення. Юшка таким.
6. Рассказ о добром человеке… (А. Платонов. “Юшка”) Основное чтение произведений писателя А. П. Платонова, я думаю, у меня впереди. Но мне и сейчас интересны его рассказы, нравится его “слово”, привлекают мир и поступки его героев. Герой А. Платонова – человек, как любил говорить сам автор, гуманного сердца, в чем и “заключается все человеческое богатство”. Убедил меня в.
7. Тема любові в прозі І. А. Буніна (на прикладі оповідання “Сонячний удар”) Російська література відрізнялася незвичайною цнотливістю. Любов у поданні російської людини й російського письменника – почуття в першу чергу духовне. Бунін в “Сонячному ударі” принципово переосмислює цю традицію. Для нього почуття раптово виникаюче між випадковими попутниками на пароплаві, виявляється настільки ж безцінним, як і любов. Причому саме любов і є це.
8. ЮШКА – АНДРЕЙ ПЛАТОНОВ (1899-1951) – УРОКИ ДОБРОТЫ УРОКИ ДОБРОТЫ АНДРЕЙ ПЛАТОНОВ (1899-1951) ЮШКА Давно, в старинное время, жил у нас на улице старый на вид человек. Он работал в кузнице при большой московской дороге: он работал подручным помощником у главного кузнеца, потому что он плохо видел глазами и в руках у него мало было силы. Он носил.
9. Переказ оповідання Невідома квітка Платонова А. П План переказу 1. На безжиттєвому пустирі розцвітає незвичайна квітка. 2. Дівчинка Даша знайомиться з ним і показує його іншим дітям. 3. Діти вдобрюють землю пустиря, і на наступний рік він стає чудово гарним. Нова невідома квітка тягнеться до Даше. Переказ На пустирі самотньо ріс маленьку квітку Пустир був зовсім безжиттєвим.
10. Любові до людей навчають матері ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Роби добро, – мені казала мати, – Чисту совість не віддай за шати. Д. Павличко З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. У тривозі й любові вдивляються вони у своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Усім своїм життям і працею, прикладом і.
11. Морально-етичне вчення Євангелій, побудоване на науці любові до людей Найвыдомыша у світі книга, Біблія, складається з двох частин – Старого та Нового Заповіту. Старий Заповіт створювався з XV ст. до н. е. різними людьми: Мойсеєм, який обгрунтував християнські засади існування людини в “П’ятикнижжі Мойсея”; наймудрішим з царів Соломоном, поради якого продовжують лишатися актуальними дотепер, царем Давидом, автором більшості релігійних.
12. Гуманістичний пафос, етика добра і любові до людей у романі Достоєвського “Злочин і кара” Пошуки добра і справедливості… Вони бентежать уми, розпалюють пристрасті. У зіткненні різних ідей і переконань митці намагаються знайти найвищу правду, ту єдино правильну ідею, яка може стати спільною для всіх людей. Пошуки справедливості інколи заводили Федора Михайловича Достоєвського в скруту, змушували виступати проти власних більш ранніх переконань. Але в найбільш.
13. Оповідання М. Горького “Баба Изергиль”. Подвиг людини в ім’я людей 1. Вічні цінності у творах Горького. 2. Данко й Ларра. 3. Подвиг Данко. Уже ранні оповідання М. Горького свідчили про те, що письменник дуже талановитий і неабиякий. У своїх добутках він звертався до вічних цінностей, намагався відповісти на найважливіші питання, що віддавна хвилювали людей. Оповідання “Баба Изергиль” змушує задуматися про.
14. “Хвороба любові невиліковна…” (А. С. Пушкін). Оповідання И. Буніна “Чистий понеділок” 1. Загадкове почуття любові. 2. Мотив смерті у творах Буніна. 3. Особливості поетики оповідання “Чистий понеділок”. Усе, що стосується любові, завжди здавалося людям незрозумілим і загадковим Це дивне почуття змушує людини робити шаленості, або просто робить його счастливейшем зі смертних. Але неможливо осягти любов, неможливо пояснити причини її появи й.
15. Тема любові у творчості М. И. Цветаевой 1. Що таке любов для Цветаевой. 2. Лірична героїня. 3. Тема любові в пізній творчості Любов! Любов! І в судорогах і в труні Насторожуся – спокушуся – збентежуся – рвонуся… М. И. Цветаева Любов – одна з важливих тем у творчості М. И, Цветаевой. З юного років поетеса не представляла.
16. Особливості народного характеру в прозі А. П. Платонова. Сила жіночого характеру в оповіданні А. П. Платонова “Піщана вчителька” 1. Творчість Платонова. 2. Особливості народного характеру. 3. Сила жіночого характеру в оповіданні “Піщана вчителька”. Творчість Платонова є одним із самих значних явищ у літературі XX століття Перший етап творчості пов’язана із пролеткультом. Основною темою творчості Платонова була ідея перебудови за допомогою техніки. Велике значення мають публікації про народно-господарські проблеми.
17. Тема любові в лірику В. В. Маяковського 1. Л юбовь у ранній творчості. 2. Муза Маяковського. 3. Публічність почуття Любити – це із простигни, Безсонням рваних, зриватися, Ревнуючи до Копернику, його, А не чоловіка Марьи Іванни, Уважаючи своїм суперником. В. В. Маяковський Любовна лірика посідає не останнє місце у творчості В. В. Маяковського, який ми звикли сприймати.
18. Тема любові в лірику С. Єсеніна й А. Ахматовій Мені здається, творчість кожного поета є суб’єктивним вираженням навколишнього світу. Різні життєві колізії, переломлюючись через призму бачення автора, через якісь особливі, тільки йому одному властиві погляди, відбиваються в його творчості. Поетичний мир – це дзеркало душі автора. Життя – вмістище добра й зла, прекрасного й жахливого И в залежності від.
19. Тема любові в лірику Ф. Тютчева Федір Іванович Тютчев – російський поет XIX століття, сучасник Пушкіна, Лермонтова, Некрасова. Відрізнительной рисою його поетичного світосприймання виявляєся філософське осмислення тих художніх завдань, які ставив перед собою поет. Його по праву вважають тонким ліриком, а його творча спадщина повинне рассматриваться завжди у зв’язку з його філософським мировоззором. Тема любові у.
20. ТЕМА ЛЮБОВІ В “ГРОЗІ” А. Н. ОСТРОВСЬКОГО ТЕМА ЛЮБОВІ В “ГРОЗІ” А. Н. ОСТРОВСЬКОГО Любов покриває безліч гріхів. Ев. від Петра, IV, 8 “Гроза”, що показує страшний, темний мир самодурів і людей, що перебувають під їх п’ятої, освітлена, немов “променем світла”, найдужчою героїнею Островського Катериною, що стала “легендарним характером”. Її щиросердечна сила йде від її особливого внутрішнього.

Юшка

Давно, в старинное время, жил у нас на улице старый на вид человек. Он работал в кузнице при большой московской дороге; он работал подручным помощником у главного кузнеца, потому что он плохо видел глазами и в руках у него мало было силы. Он носил в кузницу воду, песок и уголь, раздувал мехом горн, держал клещами горячее железо на наковальне, когда главный кузнец отковывал его, вводил лошадь в станок, чтобы ковать ее, и делал всякую другую работу, которую нужно было делать. Звали его Ефимом, но все люди называли его Юшкой. Он был мал ростом и худ; на сморщенном лице его, вместо усов и бороды, росли по отдельности редкие седые волосы; глаза же у него были белые, как у слепца, и в них всегда стояла влага, как неостывающие слезы. Юшка жил на квартире у хозяина кузницы, на кухне. Утром он шел в кузницу, а вечером шел обратно на ночлег. Хозяин кормил его за работу хлебом, щами и кашей, а чай, сахар и одежда у Юшки были свои; он их должен покупать за свое жалованье — семь рублей и шестьдесят копеек в месяц. Но Юшка чаю не пил и сахару не покупал, он пил воду, а одежду носил долгие годы одну и ту же без смены: летом он ходил в штанах и в блузе, черных и закопченных от работы, прожженных искрами насквозь, так что в нескольких местах видно было его белое тело, и босой, зимою же он надевал поверх блузы еще полушубок, доставшийся ему от умершего отца, а ноги обувал в валенки, которые он подшивал с осени, и носил всякую зиму всю жизнь одну и ту же пару. Когда Юшка рано утром шел по улице в кузницу, то старики и старухи подымались и говорили, что вон Юшка уж работать пошел, пора вставать, и будили молодых. А вечером, когда Юшка проходил на ночлег, то люди говорили, что пора ужинать и спать ложиться — вон и Юшка уж спать пошел. А малые дети и даже те, которые стали подростками, они, увидя тихо бредущего старого Юшку, переставали играть на улице, бежали за Юшкой и кричали: — Вон Юшка идет! Вон Юшка! Дети поднимали с земли сухие ветки, камешки, сор горстями и бросали в Юшку. — Юшка! — кричали дети. — Ты правда Юшка? Старик ничего не отвечал детям и не обижался на них; он шел так же тихо, как прежде, и не закрывал своего лица, в которое попадали камешки и земляной сор. Дети удивлялись Юшке, что он живой, а сам не серчает на них. И они снова окликали старика: — Юшка, ты правда или нет? Затем дети снова бросали в него предметы с земли, подбегали к нему, трогали его и толкали, не понимая, почему он не поругает их, не возьмет хворостину и не погонится за ними, как все большие люди делают. Дети не знали другого такого человека, и они думали — вправду ли Юшка живой? Потрогав Юшку руками или ударив его, они видели, что он твердый и живой. Тогда дети опять толкали Юшку и кидали в него комья земли, — пусть он лучше злится, раз он вправду живет на свете. Но Юшка шел и молчал. Тогда сами дети начинали серчать на Юшку. Им было скучно и нехорошо играть, если Юшка всегда молчит, не пугает их и не гонится за ними. И они еще сильнее толкали старика и кричали вкруг него, чтоб он отозвался им злом и развеселил их. Тогда бы они отбежали от него и в испуге, в радости снова бы дразнили его издали и звали к себе, убегая затем прятаться в сумрак вечера, в сени домов, в заросли садов и огородов. Но Юшка не трогал их и не отвечал им. Когда же дети вовсе останавливали Юшку или делали ему слишком больно, он говорил им: — Чего вы, родные мои, чего вы, маленькие. Вы, должно быть, любите меня. Отчего я вам всем нужен. Обождите, не надо меня трогать, вы мне в глаза землей попали, я не вижу. Дети не слышали и не понимали его. Они по-прежнему толкали Юшку и смеялись над ним. Они радовались тому, что с ним можно все делать, что хочешь, а он им ничего не делает. Юшка тоже радовался. Он знал, отчего дети смеются над ним и мучают его. Он верил, что дети любят его, что он нужен им, только они не умеют любить человека и не знают, что делать для любви, и поэтому терзают его. Дома отцы и матери упрекали детей, когда они плохо учились или не слушались родителей: «Вот ты будешь такой же, как Юшка! — Вырастешь, и будешь ходить летом босой, а зимой в худых валенках, и все тебя будут мучить, и чаю с сахаром не будешь пить, а одну воду!» Взрослые пожилые люди, встретив Юшку на улице, тоже иногда обижали его. У взрослых людей бывало злое горе или обида, или они были пьяными, тогда сердце их наполнялось лютой яростью. Увидев Юшку, шедшего в кузницу или ко двору на ночлег, взрослый человек говорил ему: — Да что ты такой блажно́й, непохожий ходишь тут? Чего ты думаешь такое особенное? Юшка останавливался, слушал и молчал в ответ. — Слов у тебя, что ли, нету, животное такое! Ты живи просто и честно, как я живу, а тайно ничего не думай! Говори, будешь так жить, как надо? Не будешь? Ага. Ну ладно! И после разговора, во время которого Юшка молчал, взрослый человек убеждался, что Юшка во всем виноват, и тут же бил его. От кротости Юшки взрослый человек приходил в ожесточение и бил его больше, чем хотел сначала, и в этом зле забывал на время свое горе. Юшка потом долго лежал в пыли на дороге. Очнувшись, он вставал сам, а иногда за ним приходила дочь хозяина кузницы, она подымала его и уводила с собой. — Лучше бы ты умер, Юшка, — говорила хозяйская дочь. — Зачем ты живешь? Юшка глядел на нее с удивлением. Он не понимал, зачем ему умирать, когда он родился жить. — Это отец-мать меня родили, их воля была, — отвечал Юшка, — мне нельзя помирать, и я отцу твоему в кузне помогаю. — Другой бы на твое место нашелся, помощник какой! — Меня, Даша, народ любит! Даша смеялась. — У тебя сейчас кровь на щеке, а на прошлой неделе тебе ухо разорвали, а ты говоришь — народ тебя любит. — Он меня без понятия любит, — говорил Юшка. — Сердце в людях бывает слепое. — Сердце-то в них слепое, да глаза у них зрячие! — произносила Даша. — Иди скорее, что ль! Любят-то они по сердцу, да бьют тебя по расчету. — По расчету они на меня серчают, это правда, — соглашался Юшка. — Они мне улицей ходить не велят и тело калечат. — Эх ты, Юшка, Юшка! — вздыхала Даша. — А ты ведь, отец говорил, нестарый еще! — Какой я старый. Я грудью с детства страдаю, это я от болезни на вид оплошал и старым стал. По этой своей болезни Юшка каждое лето уходил от хозяина на месяц. Он уходил пешим в глухую дальнюю деревню, где у него жили, должно быть, родственники. Никто не знал, кем они ему приходились. Даже сам Юшка забывал, и в одно лето он говорил, что в деревне у него живет вдовая сестра, а в другое, что там племянница. Иной раз он говорил, что идет в деревню, а в иной, что в самоё Москву. А люди думали, что в дальней деревне живет Юшкина любимая дочь, такая же незлобная и лишняя людям, как отец. В июне или августе месяце Юшка надевал на плечи котомку с хлебом и уходил из нашего города. В пути он дышал благоуханием трав и лесов, смотрел на белые облака, рождающиеся в небе, плывущие и умирающие в светлой воздушной теплоте, слушал голос рек, бормочущих на каменных перекатах, и больная грудь Юшки отдыхала, он более не чувствовал своего недуга — чахотки. Уйдя далеко, где было вовсе безлюдно, Юшка не скрывал более своей любви к живым существам. Он склонялся к земле и целовал цветы, стараясь не дышать на них, чтоб они не испортились от его дыхания, он гладил кору на деревьях и подымал с тропинки бабочек и жуков, которые пали замертво, и долго всматривался в их лица, чувствуя себя без них осиротевшим. Но живые птицы пели в небе, стрекозы, жуки и работящие кузнечики издавали в траве веселые звуки, и поэтому на душе у Юшки было легко, в грудь его входил сладкий воздух цветов, пахнущих влагой и солнечным светом. По дороге Юшка отдыхал. Он садился в тень подорожного дерева и дремал в покое и тепле. Отдохнув, отдышавшись в поле, он не помнил более о болезни и шел весело дальше, как здоровый человек. Юшке было сорок лет от роду, но болезнь давно уже мучила его и состарила прежде времени, так что он всем казался ветхим. И так каждый год уходил Юшка через поля, леса и реки в дальнюю деревню или в Москву, где его ожидал кто-то или никто не ждал, — об этом никому в городе не было известно. Через месяц Юшка обыкновенно возвращался обратно в город и опять работал с утра до вечера в кузнице. Он снова начинал жить по-прежнему, и опять дети и взрослые, жители улицы, потешались над Юшкой, упрекали его за безответную глупость и терзали его. Юшка смирно жил до лета будущего года, а среди лета надевал котомку за плечи, складывал в отдельный мешочек деньги, что заработал и накопил за год, всего рублей сто, вешал тот мешочек себе за пазуху на грудь и уходил неизвестно куда и неизвестно к кому. Но год от году Юшка все более слабел, потому шло и проходило время его жизни и грудная болезнь мучила его тело и истощала его. В одно лето, когда Юшке уже подходил срок отправляться в свою дальнюю деревню, он никуда не пошел. Он брел, как обычно вечером, уже затемно из кузницы к хозяину на ночлег. Веселый прохожий, знавший Юшку, посмеялся над ним: — Чего ты землю нашу топчешь, божье чучело! Хоть бы ты помер, что ли, может, веселее бы стало без тебя, а то я боюсь соскучиться. И здесь Юшка осерчал в ответ — должно быть, первый раз в жизни. — А чего я тебе, чем я вам мешаю. Я жить родителями поставлен, я по закону родился, я тоже всему свету нужен, как и ты, без меня тоже, значит, нельзя. Прохожий, не дослушав Юшку, рассердился на него: — Да ты что! Ты чего заговорил? Как ты смеешь меня, самого меня с собой равнять, юрод негодный! — Я не равняю, — сказал Юшка, — а по надобности мы все равны. — Ты мне не мудруй! — закричал прохожий. — Я сам помудрей тебя! Ишь, разговорился, я тебя выучу уму! Замахнувшись, прохожий с силой злобы толкнул Юшку в грудь, и тот упал навзничь. — Отдохни, — сказал прохожий и ушел домой пить чай. Полежав, Юшка повернулся вниз лицом и более не пошевелился и не поднялся. Вскоре проходил мимо один человек, столяр из мебельной мастерской. Он окликнул Юшку, потом переложил его на спину и увидел во тьме белые открытые неподвижные глаза Юшки. Рот его был черен; столяр вытер уста Юшки ладонью и понял, что это была спекшаяся кровь. Он опробовал еще место, где лежала голова Юшки лицом вниз, и почувствовал, что земля там была сырая, ее залила кровь, хлынувшая горлом из Юшки. — Помер, — вздохнул столяр. — Прощай, Юшка, и нас всех прости. Забраковали тебя люди, а кто тебе судья. Хозяин кузницы приготовил Юшку к погребению. Дочь хозяина Даша омыла тело Юшки, и его положили на стол в доме кузнеца. К телу умершего пришли проститься с ним все люди, старые и малые, весь народ, который знал Юшку и потешался над ним и мучил его при жизни. Потом Юшку похоронили и забыли его. Однако без Юшки жить людям стало хуже. Теперь вся злоба и глумление оставались среди людей и тратились меж ними, потому что не было Юшки, безответно терпевшего всякое чужое зло, ожесточение, насмешку и недоброжелательство. Снова вспомнили про Юшку лишь глубокой осенью. В один темный непогожий день в кузницу пришла юная девушка и спросила у хозяина-кузнеца: где ей найти Ефима Дмитриевича? — Какого Ефима Дмитриевича? — удивился кузнец. — У нас такого сроду тут и не было. Девушка, выслушав, не ушла, однако, и молча ожидала чего-то. Кузнец поглядел на нее: что за гостью ему принесла непогода. Девушка на вид была тщедушна и невелика ростом, но мягкое чистое лицо ее было столь нежно и кротко, а большие серые глаза глядели так грустно, словно они готовы были вот-вот наполниться слезами, что кузнец подобрел сердцем, глядя на гостью, и вдруг догадался: — Уж не Юшка ли он? Так и есть — по паспорту он писался Дмитричем. — Юшка, — прошептала девушка. — Это правда. Сам себя он называл Юшкой. Кузнец помолчал. — А вы кто ему будете? — Родственница, что ль? — Я никто. Я сиротой была, а Ефим Дмитриевич поместил меня, маленькую, в семейство в Москве, потом отдал в школу с пансионом. Каждый год он приходил проведывать меня и приносил деньги на весь год, чтоб я жила и училась. Теперь я выросла, я уже окончила университет, а Ефим Дмитриевич в нынешнее лето не пришел меня проведать. Скажите мне, где же он, — он говорил, что работал у вас двадцать пять лет. — Половина полвека прошло, состарились вместе, — сказал кузнец. Он закрыл кузницу и повел гостью на кладбище. Там девушка припала к земле, в которой лежал мертвый Юшка, человек, кормивший ее с детства, никогда не евший сахара, чтоб она ела его. Она знала, чем болел Юшка, и теперь сама окончила ученье на врача и приехала сюда, чтобы лечить того, кто ее любил больше всего на свете и кого она сама любила всем теплом и светом своего сердца. С тех пор прошло много времени. Девушка-врач осталась навсегда в нашем городе. Она стала работать в больнице для чахоточных, она ходила по домам, где были туберкулезные больные, и ни с кого не брала платы за свой труд. Теперь она сама уже тоже состарилась, однако по-прежнему весь день она лечит и утешает больных людей, не утомляясь утолять страдание и отдалять смерть от ослабевших. И все ее знают в городе, называя дочерью доброго Юшки, позабыв давно самого Юшку и то, что она не приходилась ему дочерью.